The site “Access to the truth” run by NGO Center UA has started a series of meetings in the cities of Donetsk and Lugansk region to initiate a dialogue between local authorities, activists, and journalists to develop the mechanisms to improve access to public information.
The meetings will exchange experiences, discuss current issues and ways to overcome them.
Along with these regional meetings, the 4th International contest “Stop censorship! Citizens for free countries” provide the exhibitions of posters to raise awareness of local communities of the Donetsk and Lugansk region about freedom of speech and fighting corruption:

Exhibitions are on display now in Lysychanks at the City Historical Museum until October 25, in Slovyansk and Pokrovsk (former Krasnoarmeysk), Bahmut (former Artemovsk) in free space Maysternya (Workshop) on the regular basis, Konstantinovka at the city library until the end of October and in Mariupol from October 18 until November 18 in Halabuda art space.

Follow us on Facebook.

More information – +38050 494 58 30

email –

On September 15, winners of the 4th International Contest “Stop censorship! Citizens for free countries” have been awarded during an exhibition opening ceremony of the best works of the Contest that took place in Ukrainian Crisis Media Center (2, Kreschyatyk st.) and America House  (6, Pymonenko st.). The exhibition will last until October 15, 2016. Working hours: 10am-7pm.

The exhibition on the special topic of the contest “Corruption is…’ is hosted at the America House until 14 October 2016.

Hours: Tuesday-Friday 12: 00-21: 00, Sun 10: 00-18: 00.

(Attention! To enter America House please have your passport or driver’s license)



The main exhibition of the contest results are on display at the Ukrainian Crisis Media Center until October 15th, 2016.

Hours: 10:00 to 19:00.


Before the ceremony, organizers hosted a public discussion “Self censorship in Ukrainian media. Consequences and ways to remove it”. Special guests of the discussion were: Oksana Romaniuk, Executive director of Institute of Mass Information; Nataliya Lygachyova, Head of the Board of NGO “Detector media”; Nastya Stanko; Journalist,; Natalie Sokolenko, Journalist, Hromadske radio; Maksym Butkevych, human rights activist.

Moderator: Lesia Ganja, Access to Truth, Centre UA.

In result of the work of three juries — general, anticorruption organizations representatives jury and a jury of internet users — 16 winners have been selected from different countries.

Thus, according to the decision of general jury the winners of the Contest in the following categories are:

By a decision of the jury of anticorruption organizations representatives, the winners of the

Contest are: Anton Husakovskyi (Ukraine) and Ramazanli Turan (Azerbaidjan) in “Image” category; Valentyna Inkljud (Ukraine) in “Poem” category; Anton Husakovskyi (Ukraine) in “Text category”; Lyubov Rudnieva (Ukraine) in “Slogan” category.

According to the results of the voting of the internet users jury the winners of the Contest are: Kristina Yura (Ukraine) for the best work in “Image” category; Maryna Bohuslavska (Ukraine) for the best work in “Text” category; Tamila Doroshenko (Ukraine) for the best work in “Poem” category; Iryna Makarchuk (Ukraine) for the best work in “Slogan” category; Mustapha Benghernaout (Algeria) for the best work in “Multimedia” category.

A special prize from the organizers received Bohdana Davyduk (Ukraine). In addition, a special award of the jury was received a participant from Venezuela Kathiana Cardona Reyna.

Overall, more that 570 works were submitted to the Contest from Ukrainian and international participants, including people from Poland, Canada, Italy, Mexico, Iran, Venezuela, Ecuador, China and others. Participants from 89 countries followed the updates about the Contest.

For more information please contact us by the number +38 050 494 58 30  or send us an email at


International Contest Stop censorship! Citizens for free countries” is an interdisciplinary project that unites activism and different creative practices. Traditionally, participants can submit the works that thematically related to the protection of freedom of speech, access to public information and fighting censorship. In addition, they can also submit works dedicated to a special topic of the Contest. This year such topic was Corruption is…”. All works, submitted by participants of the 4th International Contest Stop censorship! Citizens for free countries” can be found at the web site


Within an information campaign “Online against corruption” National Agency for Preventing Corruption along with United Nations Development Program (UNDP) Ukraine meet with civic activists in regions of Ukraine and talks about E-declarations. Posters of the Contest “Stop Censorship! Citizens for free countries” that accompany the information campaign as exhibition call to clear public service, law enforcements and judicial system as well.

The jury of the 4th international Contest “Stop censorship! Citizens for free countries” has announced the nominees of the Contest. Winners of the Contest will be named on September 15, during the final exhibition that will take place in Kyiv at Ukrainian crisis media-center and America House. For more information please follow our announcements, which are published on our website and Facebook page.

Nominees by the voting of jury of experts:

Image category:


Corrupt man,

Express your ideas,

No comment


Poem category:

“Мовчання” ,

“Чеснот не терпить корупційний світ” ,

“Чого треба боятись”


Slogan category:

“Корупція – це ! Кум до кума по твоє”,

“Коли грають на твоє життя по своїм правилам”


Text category:

19 відтінків корупції;

Починай з себе (оповідання).

A jury of experts decided to leave Multimedia category without nomination.

The members of experts jury were: Alim Aliyev, Co-founder of “Crimea SOS”, Media consultant; Mykola Goncharov, Designer; Alisa Lozhkina, Editor in chief of Art Ukraine magazine; Olga Padiryakova, editor of department UNIAN; Natalia Synepupova, head of School of visual communications. Natalie Sokolenko, Journalist at Hromadske radio; Anastasia Stanko, Journalist at;

A special jury consists of representative of anticorruption organizations and investigative journalists: Dmytro Gnap, Journalist, “” program; Oleksiy Khmara, Anticorruption expert; Tetyana Pecklun, Member of a Board of Anticorruption Action Center; Natalie Sedletska, Journalist, “Schemes” TV program, selected winners on the Contest special topic «Corruption is…». The results will be announced on September 15.

We would like to remind that according to the results of internet-users voting, the winners of the Contest are:

Image— “Deputies offshores”,

Multimedia — “Unsafe water”,

Text— “Неопределённостью, очередной сотней слов и немного наивным, детским взглядом”,

Slogan — “Корупціонери – наркомани, а лікувати їх треба за ҐРАТАМИ!”,

Poem — “Лікуймося, бо ми того варті!”

More information is available on the website:

In case you have any questions please contact us via

International contest “Stop censorship! Citizens for free countries” is an interdisciplinary project connecting activism to different types of creative practices. It’s main goal – open dialogue on socially important themes. The contest is annual and every year special topic is set up by organizers. In 2016 special topic is “Corruption is…”.

4th International Contest “Stop censorship! Citizens for free countries” announce the best works according to internet-users voting.

Winners by the results of the internet-users voting are: 

Multimedia – «Unsafe water»

Author – Mustapha


Text – «Неопределённостью, очередной сотней слов и немного наивным, детским взглядом.»

Author – Xiuhyun


Slogan – «Corrupts are like drug addicts, and jail will treat them well!»

Author – Irysh


Poem – «Лікуймося, бо ми того варті!»

Author – Tamila Doroshenko


Image – «Deputies offshores»

Author – Kristina Yura


Meeting of the jury of experts and representatives of anti-corruption organization to choose the winners will take place by the end of June.


Follow the news on our website or Facebook page

The submission of the works to the 4th International Contest “Stop Censorship! Citizens for free countries” is now closed.

The admission of works to the 4th International Contest “Stop Censorship! Citizens for free countries”, which unites activism and creative practices, was open during the period of April 22 – June 5, 2016.

Traditionally, participants could submit their works in the following categories: images, texts, poems, slogans and multimedia works dedicated to protection of freedom of speech, fighting the censorship, access to information and special topic – “Corruption is…”

Organizers encourage everyone to participate in online voting on the web site of the Contest – The voting will be open until June 10, 2016.

The winners will be selected during meeting of the experts jury and jury of representatives of anti-corruption organizations that will take place in June.

Overall, participants submitted more than 600 works to the Contest this year from Ukraine, Poland, Canada, Latin America, China, and Middle East countries.

Organizers started the exhibition of the works, submitted to the Contest. Thus, on June 2 and June 3, 2016 exhibitions in Slovyansk and Pokrovsk, respectively, were open. The exhibition in Slovyansk can be seen at platform of initiatives “Teplytsa” (49, Vasylevskogo str.) whereas the exhibition in Pokrovsk has been hosted by platform of art initiatives “Lampova”( 24b, Shakhtarskiy district). In addition, On June 6, 2016 Centre UA opened an exhibition of the works in the lobby of Zoloti Vorota metro station in Kyiv.

Contact information:

050 4945830


Ми мовчати навчилися добре
хоч було, що сказати завжди
толерантність і серце хоробре
наш відбиток німої ходи.

Говорити навчилися тихо,
нам цензура мов дороговказ
зупиняємо істини вихор
знає правду усю лише час.

І заплющити очі так важко,
коли світ обирає брехню.
А душа – окривавлена пташка
правда часто страшніше вогню.

Забувати, мовчати, коритись –
заборони сказати завжди
ти не мусиш постійно миритись
знаєш правду, то з нею іди!!!!

З понеділка й до п*ятниці включно
роздаємо комусь хабарі
не умієм інакше і це неминуче
все по колу іде як у грі.

Ми брехнею одною породимо іншу
ми грабуємо ,власне,себе ж
зупинитися тут набагато гірше
та , здається, не бачимо меж.

Наші діти вже з першого крику
хабарем оплатили пологи
надзвичайно залегко звикли
до полегшеної дороги.

Пам*ятай, як в дитинстві навчили
чисті руки – до успіху шлях
кожну ніч засинати собі безсило,
та не мучить крадіжок страх.

На життевій дорозі багато пробем
хабарі роздавати простіше
не лишайся державі страшним тягарем
чиїсь гроші……кишеня……тиша….

Головна тут буква Я.
Одвічне протистояння
Між совістю й бажанням.

Така проста конструкція,
Яка без сходів і драбини
Підносить до вершини.

Корупція –
Нескладна то функція,
Яка без GSM та Ethernet
Дарує доступ в Інтернет.

А КорупціонерИ
Неначе ті легіонери
їх так багато й вони вільні
Тому живуть наче всесильні.

В річці солодкого нектару
Потонеш, надчерпнувши чашку.
Як не пояснеш санітару
Хто випустив із клітки пташку….

Є у нас така абсурдна річ: декомунізація. Боротьба з комунізмом комуністичними методами, цензурою. Замість того, щоб зберігти пам’ятки тоталітарного режиму як страшне нагадування про наслідки примусової «одноголосності» – винищуємо їх. Забороняємо символіку тоталітарних режимів. Руйнуємо навіть оптимістичні мозаїки українських митців того страшного часу, пошуки естетичного виходу з глухого кута, що мають безперечну художню цінність…

Якось я побачив на сайті петицій вимоги прибрати зірки з армійських погонів. Це ж комуністична символіка. Тут мене прорвало, і я написав жартівливу петицію до Верховної Ради України.

Заголовок був такий: «Заборонити споживання карамболи і попросити в Конгресу США генетичні технології для декомунізації яблук».

А таким був текст петиції: «Мільйони українців вживають яблука, попередньо розрізаючи їх ножем, в тому числі при публічному використанні яблук на фуршетах, вечірках, пікніках та інших мітингах. При цьому виявляється, що дана продукція сільского господарства в розрізі поперек насінин містить символіку комуністичного тоталітарного режиму, а саме, п’ятикутну зірку. Таким чином, вживання яблук у їх нинішньому вигляді може призвести до незаконного використання та пропаганди символіки комуністичного тоталітарного режиму всупереч забороні, встановленій статтею 4 Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Ми не пропонуємо заборонити споживання яблук, бо це не під силу державі. Кажуть, сам Творець потерпів поразку, намагаючись запровадити таку заборону в своєму райському саду. Навіть страх перед смертною карою не зупинив людей від вживання смачнющого забороненого плода, який містить символіку комуністичного тоталітарного режиму. От що слід заборонити, на відміну від яблук, так це карамбола. То чужий фрукт, не властивий українському національному раціону і поширений у країнах третього світу. В Україні, на передовій світової “гібридної війни” за демократію, карамболу можуть дозволити собі хіба що алкоголіки та сладкоїжки з імовірним комплексом меншовартості, які сміють нарізати п’ятикутні зірки з карамболи і прикрашати ними “зіркові” коктейлі та десерти з метою ганебної втечі від реальності. Потрібна політична воля, щоб покласти край цьому ескапізму. Весь Український народ має гучно заявити в один голос: “Яблука ріж, карамболу ковтай, день твій останній настав, пролетар!..”. Яблука необхідно декомунізувати, щоб вилучити з їх серцевини п’ятикутну зірку. Українська нація гостро потребує патріотичних яблук з синьою шкіркою та жовтою м’якіттю, при розрізі яких поперек насінин ми бачитимемо рідний тризуб, а не богопротивну символіку комуністичного тоталітарного режиму, яка є наругою над пам’яттю жертв цього режиму. Тією пам’яттю, яка, на жаль, поступово витісняється в суспільній свідомості свіжими прикладами тоталітарних практик можновладців, які цинічно і масово застосовують насильство проти інакомислячих. У вірного союзника Української держави, Сполучених Штатів Америки, є розвинута індустрія генетичних технологій, які допоможуть нам декомунізувати яблука. Просимо Верховну Раду України у межах її повноважень, визначених статтями 85, 91 Конституції України: прийняти закон про заборону споживання карамболи в Україні; визначити декомунізацію яблук пріоритетом внутрішньої і зовнішньої політики України; прийняти постанову Верховної Ради України про звернення до Конгресу Сполучених Штатів Америки з проханням надати науково-технічну допомогу в формі генетичних технологій для декомунізації яблук і подальшого вирощування яблунь, які даватимуть плоди, наповнені державною символікою України. Тільки патріотичні яблуні є бажаними на священній Українській землі!».

Аналогічну петицію я написав президенту Порошенку.

Як відомо, в Україні всі петиції перед публікацією цензуруються. Цього вимагає закон. Цензори в апараті Верховної Ради та Адміністрації Президента почитали мою безневинно-жартівливу, а головне, абсолютно законну та патріотичну петицію і… відмовили в її публікації.

Це ще не все. Захищаючи свої права людини на свободу вираження переконань, я оскаржив відмову в публікації петиції до суду. Пройшов усі інстанції. І отримав унікальну ухвалу Верховного Суду України, в якій було сказано, що мій позов не підсудний адміністративним судам. Як магістр правознавства (з відзнакою) та досвідчений учасник адміністративних процесів, стверджую, що це рішення є шедевром перекручення шиворіт навиворіт недвозначних вимог Кодексу адміністративного судочинства України. У мене склалося враження, що високоповажним суддям надійшла вказівка послати мене подалі, що вони й виконали у особливо збоченій формі. Побоялися прийняти законне рішення і послизнулися на карамболі, проявивши епічний правовий релятивізм.

Зараз судова реформа значно прорідить суддівські кадри. Попри уклінне ставлення до чиновника і цинічні, антидемократичні рішення в стилі «що забажаєте», корумпованих та кишенькових суддів все одно виженуть поганою мітлою. Тільки я сумніваюся, що нові судді будуть кращі. Тоталітаризм і корупцію неможливо перемогти за допомогою цензури, беззаконня, влаштування «своїх» людей на всі посади та безконтрольного проїдання ресурсів, яких день за днем стає все менше.

У Київському метрополітені відкриється виставка про корупцію

6 червня, об 11:00 на станції «Золоті ворота» Київського метрополітену активісти громадської організації «Центр UA» відкриють виставку робіт 4-го Міжнародного конкурсу “Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни”, приурочену до Дня журналіста.

Під час відкриття відбудеться прес-брифінг за участі: Анастасія Станко, журналіст,; Алім Алієв, співзасновник «Крим SOS», медіа-консультант; Аліса Ложкіна; Владислав Троїцький, режисер, продюсер, засновник ГОГОЛЬFEST; Олексій Хмара, виконавчий директор Transparency International Україна, Аксиня Куріна, ГО «Центр UA», Наталія Макогон, радник начальника КП «Київський метрополітен», Наталя Седлецька, журналіст, програма «Схеми».

До експозиції увійдуть кращі роботи конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни», який проходив з 22 квітня по 5 червня.

Конкурс поєднує активізм та різного роду креативні практики. Традиційно на конкурс приймаються роботи, тематично пов’язані із захистом свободи слова, доступу до публічної інформації, протидії цензурі, а також присвячені спеціальній темі року.


Цьогоріч такою темою стала «Корупція – це…».

Головною метою конкурсу є поширення в суспільстві ідей важливості свободи слова та доступу до інформації, як базових елементів демократичної.

Акредитація проходить до 20:00, 5 червня 2016

З питань акредитації звертайтесь, будь ласка, за тел, 050 494 58 30, або email

*просимо звернути увагу, що оплата проходу на станцію відбуватиметься у звичайному режимі

Сторінка конкурсу на Facebook

Корупціонери на вищих рівнях політичної влади СВІДОМО створюють таку систему для соціуму, щоб “забруднився” кожен. Це гарантія їх влади, адже якщо багатьом складно жити чесно, то посадити можна кожного. А люди, яким доводиться виживати не чесним шляхом, також будуть мовчати і через відчуття провини. Отже, чим населення бідніше, тим краще, бо громадянам доведеться красти і брати хабарі аби прогодувати сім’ї. Разом з тим формується таке законодавство, яке не залишає українцям можливості чесно жити. Прикладом є підприємці, за рахунок яких годуються чиновники-корупціонери. Нагадаю, паразити нічого не створюють і не виробляють, вони існують за рахунок донорів, отже за рахунок платників податків і їх праці. Тобто, Україна хвора на глисти. Час лікуватися від гельмінтів, бо батьківщина вже схожа на рабовласницьку державу. Ми – раби паразитів. Ви не згодні?

Про любов і природу пишу залюбки,
Та й про інше скажу принагідно:
Доки будуть глумитись мажорні синки
Із дівчаток твоїх, Україно?

Чи для них то тепер, як дозвілля, піар,
З жиру бісяться, ситі, здорові?
Олександра Попова, Оксана Макар –
Може, годі із нелюдів крові?

Їм знущатися з інших ніщо не хибить,
Всюди в органах блат і свавілля.
Вже не “папа Ростов” бандитизмом гримить,
Миколаїв – столиця насилля.

Не відкуплять ні тато, ні дядько, ні брат,
Не продажний суддя долі вершить.
Ще живим по заслузі отримає кат,
Тільки жертвам від цього не легше.

після чергового згвалтування з побоями в Миколаєві

Цікаво: скільки платять “тролям” –
З а провокацію, за флуд,
За бур’яни посеред поля?
І хто утримує іуд?
За скільки совість продається?
То, може, вже й душа – товар?
Почому нині розум, серце?
І хто «атвєтіт за базар»?
Казати правду – справжня розкіш,
Це по кишені лиш тому,
Для кого вища честь за гроші,
Миліше світло за пітьму.
І хай «розфренджують» за правду,
Яка приємна не завжди,
Бо не дають за неї лаври
І люблять теж – вряди-годи.
А тролі мають гарну плату,
В теплі, безпеці і добрі.
В туман брехні ховають правду .
О, їхній бізнес – на порі!

Ігнором, друже, вдар по флуду,
Дискусій з “тролем” не веди,
Тоді ці капосні іуди
Роботу втратять назавжди.


Над прірвою тернистою стезею
Блукали. Натерпілися без міри…
Чи знаєш, новообраний Мойсею,
З яким відсотком взяв кредит довіри?

Відсотки сну і спокою, здоров’я
Готовий віддавати на посаді,
Очищеній сльозами, потом, кров’ю
Від урки, що до тебе був при владі?

Чи знаєш, скільки мудрості і праці
Щодня тобі вкладати і вкладати?
Тримають під прицілом папа раці,
Чекають командири і солдати.

Не знай же сну і спокою, допоки
В твоїй державі рани кровоточать,
Без права на простої, хибні кроки,
Які нові майдани напророчать.

Тож не святкуй завчасно перемогу,
Іще нема чого тобі радіти,
Бо ношу непросту береш в дорогу –
Людських надій з відсотками кредити.


Корупція – це болото з алігаторами і москітами-держслужбовцями. Осуши!

“Права людини понад усе,” – сказав кат, простягаючи незаконно засудженому на смерть останню в його житті цигарку.

Україна тоне у болоті диктатури. Все частіше нам кажуть, що вибору у нас немає, готують до гіршого і закликають жертвувати собою. Сперечатися не дають можливості.

Інформаційно-просвітницький простір не дозволяє дізнаватися нове і диктує патріотизм. Економіка не дозволяє працювати на себе і диктує вижимати з себе всі соки в чужих інтересах. Суспільство не дозволяє любити кого/що хочеш і диктує «сімейні цінності» в найгірших інтерпретаціях, де роль шлюбу чи племінної спорідненості грає печерний ізоляціонізм, архаїчні табу, невігластво, ненависть до карикатурного ворога і страх перед усім новим.

Держава не захищає права людини і погрозливо диктує привілеї так званих еліт, що монополізували всі сфери життя і встановили принизливу та для багатьох людей непосильну данину за елементарні речі, ще вчора вільно доступні кожному без нав’язливого високооплачуваного «сервісу».

Слова мають вирішальне значення у нашому житті. Ми осмислюємо та висловлюємо кожне своє рішення за допомогою слів, володіючи і користуючись різними мовами, до яких відноситься і мова візуальних образів. Чесне слово, домовленість дорожче за гроші. Але гроші не люблять, коли чесне слово оспорює їх владу, їх всесильність, можливість купити що завгодно, від кохання до насильства, цей принадний і впливовий міф, що теж існує лише на словах завдяки рекламі. Гроші люблять тишу – точніше, тишу в цільовій аудиторії, коли звучить їхня реклама. Тому нас привчають мовчати та повторювати одне і те ж, затикаючи рота іншим, хто має що сказати.

Ми живемо в світі мовчунів, а у паралельному світі живуть ті, хто заповнює нашу тишу своїми словами, відчуженими від правди нашого життя у слухняному мовчанні. Ми мовчимо змалку, поки високий дорослий диктує щось нудне і лякає тих, хто не хоче його слухати; ми мовчимо дорослі, бо звикли мовчати і слухатись; і зрештою, ми мовчимо в старості, бо нікого не цікавить наш досвід: нове покоління живе під диктовку, так само, як ми жили під диктовку. Ми можемо і нерідко намагаємося відкривати дискусію там, де не місце для дискусій – тобто, майже всюди – але загальна звичка припиняти дискусії та інстинктивний спротив інакодумству так налаштовують проти нас навколишню «агресивно-слухняну більшість», так шалено тиснуть на емоції, що страшно повторювати цей досвід. Найгірше ж, коли починаєш повторювати «єдино правильні» слова диктаторів-пустобрехів з паралельного світу і бачиш, що з тобою погоджуються, не слухаючи, бо вже сприймають тебе як голос із потойбіччя.

Серед нас трапляються герої, які свідомо долають страх говорити по-своєму, а не голосом із потойбіччя. Чого гріха таїти, кожен з нас пробував стати таким героєм. На жаль, ми боїмося підтримувати чесні голоси. Бо, знов-таки, нас привчили не довіряти собі та не довіряти іншим, а довіряти тільки диктату звичних слів, сто разів чутих, нудних і, як ми знаємо в глибині душі, невиправно забруднених брехнею через багатократне механічне застосування.

Батьки в сім’ї, вчителі у школі, менеджери і тренери на роботі та відпочинку, журналісти та експерти у засобах масової інформації та соціальних мережах, політики, чиновники, інші авторитети в різних сферах не допускають дискусій на фундаментальні теми і затикають рота всім, хто сміє оспорювати підстави їхньої «елітарної» зверхності.

Але коли ми героїчно кажемо правду, говоруни з елітного потойбіччя замовкають або опускаються до особистих образ. Вони звикли, що тільки їм дозволено говорити, а інші мають куплятися на їхні дешеві побрехеньки. Вони звикли до монопольного становища, забезпеченого недопуском у їхнє комфортне потойбіччя жодної людини, яка звикла казати правду – відверто і по можливості доброзичливо висловлювати власні думки, а не завчені фрази.

Корупція, тобто узалежненість від руйнівного впливу, спорченість будь-якої влади – хоч влади людини над собою, хоч договірної влади організатора приватного чи публічного життя – виникає саме через монополії. Ми втрачаємо владу над собою, коли нам здається, що нема жодного вибору, хоча вибір завжди є, просто ми забороняємо собі казати і навіть думати про альтернативні можливості, просто цензуруємо інші думки. Цензура завжди є зловживанням владою, що запускає ланцюжок нашої деградації: цензура – це влада; влада – це монополія; монополія – це корупція; отже, цензура – це корупція.

Саме поняття корупції дуже звузилося завдяки тому, що цензура – всенародне горе. Кажуть, ніби корупція – корпоратив еліти, достатньо припинити хабарництво «нагорі», щоб «вони» не крали наші податки та не вимагали підношень, і тоді заживемо. Це хибний підхід, бо свідомо замовчується і тим самим легітимізується втрата влади кожної людини над собою, бо люди корумповані залежністю від еліт, заглядання в рот елітам. Коли цензура забороняє говорити про соціальну нерівність, обговорюють корупцію. У корупціонера і цензора, насправді, один погляд на людей: хто не куплений, той пусте місце.

При цьому в публічному інформаційному просторі цензуруються спроби піднімати теми свободи людини, особистої автономії. Табуюється як ідея самозахисту від здирництва еліт, так і ідея шукати альтернативи податкам, які, взагалі кажучи, нечесні вже тому, що аморальним розбещенням держави з боку народу є гарантування державі сталої винагороди незалежно від того, чи добре вона працює, чи погано. Краще було б взагалі ліквідувати податки і замість цього на виборах голосувати гривнею, вносити до бюджету будь-які суми коштів на користь конкретно сформульованих проектів команд, яким довіряєш, тобто перетворити всіх безправних і продажних виборців на щедрих, звільнених від податків волонтерів такої собі держави-спільнокошту. Не кажучи вже про те, що бізнес має привілей платити податки з чистого доходу, вираховуючи з виручки витрати, наприклад, на сировину, оренду, інші елементи собівартості товарів та послуг, а звичайний громадянин платить податки з повної суми доходів, не маючи можливості виключити суми витрат, наприклад, на квартплату, вартість одежі, харчування, і таким чином платить податки двічі: коли отримує зарплату і коли платить за задоволення елементарних потреб. Тому податок із зарплатні стягується примусово роботодавцями як податковими агентами: якщо б у людей був вибір, вони б відмовилися платити двічі, та й взагалі фінансувати неефективну державу. Сучасна світова фінансова система заснована на корпоративному та податковому рабстві, але про це прийнято мовчати.

Так само, до речі, прийнято мовчати, що права людини в сучасному світі існують лише для багатих людей, які можуть купити собі добрий імідж на телебаченні, заступництво громадськості, адвокатів та чиновників і просто фізичний захист. Адвокатська монополія за новою конституцією України є ще одним кроком до обмеження прав простого громадянина, який не має коштів на дорогих адвокатів ані в Києві, ані в Стразбурзі.

Корупційні привілеї – це права людини, дозволені цензурою. Поки права кожної людини вважаються привілеями обраних знаменитостей, доти їх власність – корупція, їхня свобода слова – цензура. І що характерно, це не тільки українська, а й міжнародна проблема. Можна довго читати рішення Європейського Суду з прав людини і захоплюватися їх гуманізмом та об’єктивністю, поки не дізнаєшся, що переважна більшість скарг відхиляється там одним суддею без пояснення причин, з формальним посиланням на «явну неприйнятність». Коли мені повідомили про це в апараті суду, я спитав, які в такому разі гарантії прозорості судочинства, захисту від корупції, коли суддя може відхилити будь-яку скаргу без пояснень. Відповіддю була красномовна мовчанка. Або візьмемо всесвітній відеохостинг YouTube: декларуючи захист авторського права, він зводить цей «захист» до цензури відеороликів, які «порушують авторські права партнерів» – не всіх користувачів, а лише великого медіа-бізнесу; якщо ваш ролик покажуть по телеканалу-партнеру YouTube, він може бути автоматично видалений з вашого акаунту «за порушення авторських прав», такі випадки були. Так само і будь-які «права для обраних» перетворюються на корупційні привілеї еліти, що купуються ціною обману та кровопролиття, загального беззаконня та безправ’я.

Цензура списків еліти не ліквідує корупційні привілеї. Щоб не було корупції, не має бути еліти. Бо є лише один спосіб боротьби з корупцією: не платити данину, користуючись свободою, рівноправ’ям. Антикорупційна громадськість, прокуратура, суди в Україні плодяться як пліснява на елітному сирі, а корупції все більше. Чому? Бо поки ми платимо податки корупціонеру, він і табличку “тут не місце корупціонерам” на дверях вивісить, і вишибалу корупціонерів у дверей поставить, і детектор корупції замовить у японської фірми. І все то буде не запобіжниками (safeguards), a охоронцями (bodyguards) корупціонера. Щоб пояснити на пальцях, чому, наведу приклад: коли тіло корумповане жиром, треба менше їсти та більше рухатись; мотиватори та книжки про похудіння до лампочки, вони тільки збагачують більш хитрих товстунів, які вирішили жити коротше, але з шиком за чужий рахунок.

Корупція і цензура починаються із нашої недовіри та нетерпимості. Тому, щоб побороти корупцію, ми маємо більше слухати себе, ніж авторитетів, і більше довіряти один одному та терпіти інакших. Корупція буде переможена не розстрілами хабарників, а зняттям цензури з голосу совісті. Еліта хоче купити все, але ніколи не купить чесне слово. Чесне слово дорожче за гроші, сильніше, ніж цензура і корупція. І тому я вірю, що світ мовчунів колись наважиться сказати правду – кожен свою! – так гучно та з такою довірою один до одного, що всі елітні монополії полетять шкереберть і люди нарешті житимуть вільно, без цензури та корупції, а головне – по совісті, а не по піраміді Маслоу.

-Доброе утро.
-Доброе. У Вас десять минут.
-Тогда начнем. Расскажите о себе.
-Ну… (Задумался.) Я коррупционер. И, честно говоря, не умею зарабатывать по-другому. Потому что не умею жить иначе. Каждое утро я пью ароматный кофе из дорогого фарфора, смотрю из окна роскошной квартиры на купленный мной город, и кофе становится еще ароматнее. Моя жизнь состоит из схем. Правильных, просчитанных, реальных схем. Это приносит хорошие деньги. Это радует меня каждый день. Деньги – как наркотик, мне всегда мало. Если иногда я не знаю, чего мне хочется, то думаю о деньгах. Денег мне хочется всегда. Потому что деньги дают самое дорогое – власть. С высоты которой каждое утро я смотрю…хм… ну вот, например, на того парня, соседа из дома напротив. Велосипедист с бумажным стаканчиком. Каждое утро выходит со своими двумя колесами и что-то попивает. Не знаю, что, но вряд ли это хороший кофе. По утрам мы, можно сказать, пьем кофе вместе. (Улыбается.) Я на стороне своего мира, как Бог на Олимпе, а он там, внизу, на земле.
-Вы бы смогли жить как этот парень?
-Нет. Конечно, не смог. Это наказание. Как говорится, чтоб ты жил на одну зарплату! (Смеется.) Я привык обманывать, воровать и выкручиваться. В его мире за это сажают. В моем – нет. (Улыбается.)
-Чего Вы боитесь?
-Хм… (Молчит.) Боюсь, что однажды придет кто-то лучше, хитрее и умнее. И этот кто-то заберет мой город. А я буду пить бурду в бумажном стаканчике, смотреть вверх на свои окна и видеть, как он стоит на моем месте, пьет мой кофе и обнимает мою женщину. Прямо вижу, как сяду на свой двухколесный агрегат и поеду на жалкую работенку по дорогам, которых нет. И буду злиться, потому что буду знать наверняка, что ни дорог, ни машины, на сбережений, ни хорошей жизни у меня не будет. Никогда. (Смотрит вдаль.)
-Вы не сможете вернуться в привычный Вам мир?
-Коррупция – это одна большая схема. Если ты выпал, вернуться сложно. Практически невозможно. Если выпал – это дно.
-Думаете, жизнь вашего соседа – дно?
-Думаю, Ваше время вышло.
-Понимаю… Спасибо. Хорошего дня.


Activists of NGO CentreUA opened an exhibition of posters of the 4th International contest “Stop censorship! Citizens for free countries” in Slavyansk Pokrovsk, Donetsk region.

There will be a series of local training on the access to public information for journalists and civil activists in Donetsk region provided by project Access to Truth.

Я родилась в талантливой семье,
И, как «талант», скажу вам без упрека:
Уж если из народа ты – относишься к свинье,
А мы все львы, и власть дана от Бога…

«Талантливые семьи, талантливые люди».
Народ, молись им – они ведут тебя.
И как вампирам на огромном блюде,
Народ, – талантам дай сожрать себя.

Мой брат – талантливая глыба,
От Бога он рулит страной,
На пике он страны распила,
Миллиардер он голубой.

Он все законы Божьи знает,
Он Богу тапки подает.
С таким талантом, я не знаю,
Сам Богом станет – не соврет.

И женушка его – «уся в талантах»,
Душа искусств, творец идей.
Ну не всегда она понятна
Не только мне, но и себе.

И папа наш так был талантлив,
Он всей семье талант привил.
Ведь все зека в стране талантов
С его портретом пели гимн.

А я талант в любовь вложила,
В корсеты, в рюшки, в дефиле,
В романы в радах и кабминах,
И просто так – на стороне…

Я наслаждаюсь жизнью пылко,
Ведь так талантливо, как я,
Никто не смог с обычной жилкой
Бабло б потратить на себя.

И трачу я бабло с талантом,
Какой не есть, а он весь мой.
И не завидуйте мне матом.
Иди, лошок, работай над собой!

Но, как бы ты здесь не работал,
Талантливым тебе не стать
Без «папика», и чтоб «по фене ботал».
Ты можешь только отсосать…

Ты оглянись, кругом, повсюду
Талантливые семьи уж везде,
Страна живет от сына к куму
От брата к зятю, ты-то где?

С казенным рылом, без «таланту»,
Хоть будешь «десять пядь во лбу»,
Пахать ты будешь беспрестанно,
И видели тебя в гробу.

У прокурора есть сынишка,
Малыш талантливый такой.
У депутатов есть детишки,
И все с умнейшей головой.

У судей, у министров даже,
И в СБУ, и в МВД,
У всех кормушек и на страже
Таланты просто прут везде.

Братья, сестры, кумовья,
Разные детишки,
Жены, полюбовницы, мужья,
Просто отсосишки –

Все талантливы они
О народе в мыслях,
Как украсть, что не смогли
Их же активисты.

А над ними всеми Бог
Со своей семьей.
Он талантливостью смог
Всех согнать к Межгорью.

И все ломятся туда,
Чтоб хоть грамм таланта
Отвалился им с утра
В домике гаранта.

Ну а весь он свой талант
Отдает детишкам:
Сашке с Витей пополам,
Остальным коврижки.

Славься, родина моя,
ты страна талантов!
Почему ж моя семья
в попе у гаранта?

Украина, где твои вилы?
Сколько будешь терпеть?
Сильных мира распилы –
Детей твоих смерть

Украина, где твои вилы?
Сколько будешь глядеть?
Как труд твой ворует
Властная плеть.

Что воры у власти
дать могут тебе?
Полкорочки хлеба
Украсть на столе?

За полкорочки душу продать
И свой труд,
Самому вором стать?
– они того ждут!

Украина, где твои вилы?
Как дети твои?
Жить будут в обмане
Все свои дни…

Уже шесть миллионов
лежат под столом,
Где воры пируют,
едят серебром.

По горло уж сыты
Брехнею властей,
Все дела их покрыты
Кровью твоей.

Украина, где твои вилы?
Где вера твоя?
Воры воров сменяют,
Ты же сводишь края…

Украина, опомнись,
Приди же в себя!
Славу предков вспомни,
Верни веру в себя.

Украина, где твои вилы?
Скажи ворам: нет!
Они уж у власти –
По тюрьмам их нет!

По зонам сидят сейчас
Только рабы,
Их рабскою силой
Готовят гробы.

Гробы для себя,
для тебя и меня.
Ворам деграданты
Нужнее дождя.

Чтоб знали работу
И в поте лица
Пахали без ропоту
На подлеца.

Украина, где твои вилы?
Где воля твоя?
Растоптана властью
Воров для раба.

Для раба
из тебя и меня,
Чтоб рабскою стала
Украина моя.

Чтоб дети твои,
и отцы, и деды
безропотно выли
прося лишь жратвы.

Чтоб жили
За мелкую плату в ярме
И не бузили,
Копаясь в дерьме.

Украина, где твои вилы?
Где честь дочерей?
Она на панели
За сотню зеленых рублей.

Ведь воры украли
Возможность им жить,
Учиться морали,
Желание творить.

Лишь тело оставили
Им на продажу,
Ведь догма одна:
«Без бабла нахер с пляжу».

Учиться нельзя –
Работай лишь телом,
Без взятки ворам
Лишь займись беспределом.

Украина, где твои вилы?
Какова твоей жизни мораль?
Прогнись перед вором –
Тогда получай!

Все остальное
лишь ложь и брехня,
Но у воров подрастает
своя ребятня.

И будут не воры уже,
А таланты.
Воры все в белом,
А мы деграданты.

И если есть мысль:
«Меня там не будет»,
Система воров
Тебя не забудет.

Украина, где твои вилы?
Вставай, просыпайся
От тяжкого гнета,
давай избавляйся!

Уж выими ты
вилы свои из груди
И вставь их ворам,
где должны быть они…

Ведь вся эта нечисть,
Какая у власти,
Напилась уж крови твоей, –
Так дай им ненастье.

Восстань, Украина!
Смети их с себя!
Для нас Украина –
Святая земля!

Как-то мрачною зимой, лихо на майдане
Перед грозною толпой выступали дяди:

Всех воров мы разобьем, банду мы разгоним!
И люстрацию начнем тех, кто был в фаворе.

Если честь кто запятнал, иль украл чего-то,
Только жесткий трибунал, или пшел с работы!

И у нас люстрация будет как кастрация!
Чтоб воровская фракция не трахала все нацию!

Естественно, что нации, в ее-то двадцать три
По нраву такая декларация, уж что ни говори…

Насильников и хамов от тела своего,
Прогнать была бы рада и жаждала того:

Чтоб воров, казнокрадов, откатчиков всех схем
Отправить в круги ада, избавиться совсем.

И о бюджетной близости могла лишь говорить
С тем, кто без алчной низости мог ее любить

Кто сделал бы прекрасней, умнее и светлей,
И чтоб не рвал на части от жадности своей.

С опасною оглядкой на прошлое свое,
Обманута кривлякой, как в юности ее.

Забыла как в тринадцать, с три пуда обещав,
«Шановні любі друзі» оттрахали в анал…

Потом же, пересравшись, они и кумовья –
Продали Украину в бардельчик для ворья.

Тогда еще, в четвертом, наивная была
Но, а сегодня, что же? Совсем уж нет ума?

Обманут ведь как прежде, вот повториться вновь,
И год две тысячи пятый ударит снова в бровь…

Конечно же, люстрация уже идет сейчас,
Но это не кастрация коррупции у нас
Скорее профанация, отжим на «свой-чужой»,
Немножечко ротация, сбор денег и разбой

В ней нету методичности, забудьте про закон,
Хождение наличности, единственный резон

Никак закон не примут, полгода уж прошло…
Да и законов нету, все больше лишь «фуфло»

И много разговоров про все и о войне
Нельзя вот так вот сходу, – чиновники в цене!

Акцент на коммунистах, агентах КГБ
И дедушках-чекистах, – сюрреализм везде…

Но надо же ведь как-то народу пар спустить?
Хоть Петю гедониста из Рады выносить

Давайте хоть кого-то, люстрировать начнем
А может и не надо, а может подождем?

Зимою вон за сотню людей в гробы снесли
А виноватых нету, все ищут кобели

Уж прокурор сменился, уж дерибан идет
А виноватых нету, а виноват народ?

Что суки все притихли? Люстрацию давай!
Всю свору властной гнили на свалку выгребай!

А то тасуют кадры и как ты не смотри
Уходят одни гады, – приходят упыри

Слабо, без сожаления, люстрировать сирот?
От зама управления до самых до высот…

Всех, от равных должности, за лет так двадцать три
И судей, депутатов, по «трудовой» пройти…

Не верю, что найдется, средь них хотя б один
Кто перед Богом скажет: я честен, господин!

Ты что! Нельзя! Опомнись! Рубить вот так с плеча
У нас война и помесь дефолта и срача.

Я вам скажу на это: За эти годы все
Лишь создана система коррупции везде

И все кто правил ею – лишь грабили народ
От зама управления до самых до высот…

Не верю я в люстрацию в моей стране чудес
Лишь смена декорации ворующих телес!

О славных местах
напишем мы оду,
Чтоб было понятно
Украины народу

Ведь в каждом названии
Населенного пункта
Есть доля призвания
У каждого первого фрукта.

Вот первый теснился
В Пуще-Водице,
Меж струйками лился
И в запустенье водился.

Беловежская Пуща
Его создала,
Под Киевом Пуща
Его приняла.

Петлять он так мог,
Что в дождь и ненастье
Ни капли в сапог
Не попали несчастья.

Все с гуся вода –
Отмазка стальная.
В речи сладость всегда:
Где бабло? – Я не знаю.

Как лис, он за рыбкой
Хвостиком машет,
За сладкой улыбкой
Оскал беса он прячет.

Всегда посредине,
Всегда на качелях,
Проплывет он на льдине,
Проползет на коленях.

Бласко, коррупция,
Обнищание страны,
Его проституции
Из космоса были видны.

Как в пущу дремучую
Запустил он страну:
Олигархи по-прежнему
Благодарны ему.

Все, что смог – развалил,
Но и больше – украл,
В Кончу-Заспу свалил
И тихо там спал.

Ведь в конченой Заспе
Сны так легки,
Там гуляют без маски,
И поют соловьи.

Второй тоже оттуда
Из конченой Заспы,
Но в пьяном угаре
Не такой уж петлястый.

Хотя больше украл
Для семьи и зятьев,
На народ он насрал
Для своих кумовьев.

И если тот первый
Без трупов петлял,
Этот кладбище вырыл
Почти с целый квартал.

Как в конченом сне
Пребывала страна,
И тут неожиданно:
А где голова?

Суетится все кинулись,
(Может бред я несу)
Но тело нашли
В Таращанском лесу.

И тут всю страну
Беспокоил вопрос:
А где голова?
И кто голову снес?

Он начал подпрыгивать:
«Это не я,
Это вражеских кланов
Большая семья».

Сходил с бодуна,
Холодильник открыл:
«Тут нет головы –
Я ж вам говорил».

Но каждую ночь
И ближе к утру
Говорит он все с ней,
Как будто в бреду.

Жена носит пилюли,
А чаще коньяк,
Но голова говорит:
«Ты Леня – маньяк».

«И будешь гореть ты
За это в аду,
И некому скинуть
Эту вину».

Народ всполошился,
Нет мочи терпеть,
На майдан он вломился
Под лозунгом «Геть».

Этот репу чесал
И памперс менял,
По-тихому пил
И власть передал.

«Бог шельму метит».
И третий пришел:
«Меня так травили:
Но я все же дошел».

В Безрадычах
Начала жить вся страна,
«Ци рукы не кралы»
До конца все сполна.

Не могли,
потому как бардак,
«Люби друзи» пришли,
В голове кавардак.

И мессией хотел
Потихоньку он стать,
Но бабло победило –
Стал по-крупному брать.

На кукан он поставил
Народ всей страны:
Олигархам все слил:
И надежды, мечты.

Своим бардаком
Он с Безрадыч рулил,
Либерально коррупцию
Он победил.

Так боролся он с ней,
Победил сам себя,
Поступил он как гей,
Стал противней бича.

Ведь предал всю веру,
Надежды людей,
Что может быть лучше
В Украине моей.

Воров к власти привел,
Объегорил страну.
А сколько возможностей
Отводилось ему?

И вот он опять
Собирается врать,
Чтоб лучшее место
Средь воров занять.

Четвертый наш бес
С межи горя он слез –
Горя народного,
Коррупции лес.

И уже не коррупции,
Она должна быть скрыта,
А, откровенно, концепция:
Власть от бандита.

Ну, коррупция тихо
Загребает бабло,
А здесь уж открыто:
Если нет, то в табло!

Вертикаль беспредела
(Забудь про суды)
И вихрь передела
Накрыл полстраны.

Весь бизнес нагнули,
Стоит он рачком,
С межи горя подули,
Закрутились волчком.

Прокуроры и судьи,
И прочая рать,
Как последнюю шкуру
С народа содрать,

Дерибанят открыто,
Относят ему,
И все шито-крыто:
Не молчишь – так в тюрьму.

Куда не пойди,
За что не спроси,
Везде все заносят
По «вертикальной» пути.

«Все будет Донбасс».
Но это все ложь,
Донбасс он ограбил
И в Межигорье все свез.

Донбасс уж весь нищий,
В рабов превращен,
Межа горя народного –
Налилась, и еще

Скоро станут за воздух
И за слово с нас драть,
Ведь холопам положено
Лишь работать и спать.

Но я, извините,
Задолбался молчать,
И я не живу –
Существую под стать.

Под стать трупу живому,
Как зомби, хожу.
И нет перспективы,
Лишь отдаться ножу.

И только напомнить
Ему я хочу
Династий тиранов,
Олигархов судьбу.

Их всех вырезают,
Как межа горя придет,
Никто не поможет,
Если кровь потечет.

Но ладно – все лирика.
Вот так мы живем
По названию сел,
Мы ослов здесь пасем!

Поцелую ручку я гаранту,
Встану на колени перед ним,
Сделаю гримасу деграданта
И прогнусь я до краев штанин,

Чтоб он видел всю любовь и радость,
Чтоб он чувствовал всю дрожь моих колен,
Чтоб он знал, какая это сладость –
Руку целовать вождю взамен.

Взамен грозного оскала,
Легкого шлепочка по щеке
И виляю хвостиком шакала,
И мурашки на моей спине…

Ведь он весь такой большой и сильный,
Умный, честный, мудрый, дорогой,
И, мне кажется, он очень сексапильный,
Особенно в рубашке голубой…

Весь в делах, в заботах о народе,
Весь в трудах не покладая рук,
И о каждой бабке в огороде
Ночью говорит он вслух…

Раздает команды и указы,
Нерадивых в челюсть он ногой.
Он спасет страну от всей заразы,
Человек он мой любимый, золотой.

Вот уж год за годом все светлее,
Веселее и легче нам жить.
«Покращення» – все хорошее,
От счастья не можем тужить.

Комбайнеры с радостною песней
И с его портретом на груди
Собирают хлеб, молотят, сеют,
Заграницу отправляют корабли…

А доярки крепким хватом
Доят в тазик молоко,
Потому что им приказано гарантом
Отрабатывать дотации бабло.

И пожарные в огонь и воду
Идут с его заветом в голове,
Победят все горести, невзгоды,
И не будет уж пожаров на земле.

Ну и врач с счастливою улыбкой
Вставит вам геморроидальную свечу,
Чтоб вы помнили страны ошибки,
Злобных попередныкив отдали вы бичу.

А шахтеры с гордою ухмылкой
Бьют стахановский рекорд,
А гарант им целую посылку
Сладостей отправит в Новый год.

Пусть сосут конфету-карамельку,
Пусть попробуют все сладость пастилы,
Ведь в забое классную копейку
Заработают они для всей страны.

Сталевары, слесари и инженеры,
Каменщики, плотники, друзья,
Покажите вы своим примером,
Ведь гаранта не любить нельзя.

И учитель в школе светлой,
Нежно хлопая детишек по спине,
Пальчиком покажет на портреты
И на красный лозунг на стене.

Спасибо нашему великому гаранту
За детства радость, родины успех,
За то, что он создал страну талантов,
За то, что солнце светит без помех.

И вот кругом все светятся, смеются,
С его портретом радостно идут
В стране великий кормчий улыбнулся,
И птицы трели сразу запоют.

Все видят его заботы теплоту и ласку,
И все его глубины мыслей и речей.
Он, только он, дарует людям сказку
И счастье жизни, понимание вещей.

Не спит, не ест – о людях все в заботах,
О каждом в мыслях пребывает он,
Чтоб каждый в радостных работах
В казну страны принес миллион.

И не домой, к себе в карман и детям,
Кумам, друзьям, – в бюджет он все несет.
И роскошь, китч – ничто на свете
От дел благих его не оторвет.

Министры, генералы, судьи, прокуроры –
Равняются все в чести на него,
А если кто и заклеймит себя позором.
Мечом он властным сразу поразит его.

И даже женщины в постели жаркой
На пике наслажденья от утех
В экстазе изгибаются баранкой
От мысли, что гарант им подарил такой успех.

Буквально все: от мала до велика,
Любой профессии, куда не посмотри
Поднимут руку за гаранта с криком:
Любимый вождь – веди нас впереди!

Я сыплю пепел на макушку,
Что раньше был не справедлив к нему.
Теперь же радостно, как мушка,
О нем хорошее я только все жужжу.

Жужжу я, правда, без штанишек,
Голодный, пьяный и больной.
Кормить возможно лишь его детишек,
Ну, а к своим я не ногой.

За водку и консервы банку
На погань эту будем мы пахать.
Пахать до ночи, а спозаранку
Мы снова станем прославлять.

Здесь все понятно – без упреков.
Воры сейчас сидят везде.
Страна рабов, страна ушлепков,
Но люди есть, поверьте мне.

И пусть ворье все помнит, знает,
Что вынесут его частями на руках,
Пусть тщательней историю читают:
Брехней правду не закрыть и в снах.

И будет новый стих писаться
На кухне ночью, с папироскою в руке,
Но будет он правдивей начинаться
Так, как и этот, но с продолжением в другой стезе…

Поцелую ручку я гаранту,
С холодильника достану я ее.
Вспомню я гримасу деграданта,
Ранее носившего ее…

Среди святых холмов Межигорья,
Отстроив дачку за распил,
Сидел, как кот из Лукоморья,
Витюша, полон благ и сил.

Он все старался для народа:
«Ведь мой народ – моя семья»
«Эй, покажите мне урода,
Что думает не так, как я».

Сбегая утром по пенечкам
Иль закаляя мощный торс,
Он думал, как же даст по почкам,
Уж если кто-то не донес.

А так легко тут просчитаться,
Ведь все воруют – нет уж сил.
И каждый хочет побрататься,
Лишь только б схему разрешил.

Своим я схемы разрешаю
Под должность или же проект.
Процент за это получаю
Немалый, знаю, спору нет.

А как же будет по-другому?
Ведь мой народ – моя семья,
Что ж власть отдать кому другому?
Так раздерибанят и меня.

Кругом волки снуют и рыщут,
Как оторвать кусок с семьи.
Но лишь пока от страха дрыщут
Мои друзья, друзья – враги.

Я, может, жить лишь начинаю,
Построил домик и уют,
Какого ж хрена, я не знаю,
Лохи мозги мне все клюют?

Жалеют даже унитаза.
Мол, золотой, невесть какой,
Усыпанный сваровски стразой,
Обвитый лентой нежно-голубой.

Ну да, а как я должен какать?
Ведь кушаю я очень хорошо,
И иногда так хочется поплакать,
Чтоб не мешало мне ничто.

Ведь у меня судьба – злодейка,
А я талантливый такой
Уж я то знаю, как копейка
Приносит доллар золотой.

И книги я пишу запоем,
И на гитаре я игрок.
Хоть сейчас сыграть аккордов трое
И спеть вам «Мурочку» бы смог.

Пусть говорю я неказисто,
Ну, забываю я слова,
С блатного русского на чистый
Украинский, – ну, пухнет голова.

Быть может, я пишу с ошибкой,
Но ведь умею ж я писать,
И букв смысл какой-то дикий
Не так легко и прочитать.

Ахматова и Чехов, Бабель –
То ж не чиновники мои.
Когда по-тихому я грабил,
Не помогали, как могли…

А ведь меня убить хотели
Не раз, не два, не три, не пять.
Яйцом кидали – не сумели,
Венком нарушили мне стать.

Я не забуду все обиды,
Баблом всегда возьму свое.
А кто расчешет мне «про вилы»,
На нары высадим – и все.

Суды, контора, прокуроры –
Все подо мной лежат в дерьме,
Кабмин и Рада – все готовы
Сосать, когда угодно мне.

Лишь «за бугром» – немного вони:
Мол, я не демократ,
Так это все ведь Юля гонит:
Ей только б мне насрать стократ.

А я сижу себе в Межигорье.
Ну, я не трогаю ее.
Она же себе сидит на зоне.
Вы верьте мне, ну е мое!

С ней разобрался суд «законный»
И разберется с ней еще.
А я, поверьте, парень скромный.
Ну как я выпущу ее?

Она начнет же так ломится
На все «покращення» мои.
Уж лучше тихо пусть гноится,
На нарах пусть считает дни.

А я поеду на охоту.
Люблю зверушек – прямо страсть!
Могу стрелять в них до икоты –
Вот где так чувствуется власть

Что может быть ее прекрасней?
Она – любимица моя.
И чем сильнее я и властней,
Тем крепче «пися» у меня.

Хотя давно, по-стариковски
Воспоминаньем я живу,
И с наваждением бесовским
К попам я чаще все хожу…

На старость лет я бога вспомнил –
Грехов моих-то мне не счесть.
А патриарх мне напомнил,
за рюмкой водки: выход есть!

Куплю себе у них прощение,
Распродают его не в грош.
Афон и Лавра во мгновенье
С лица мне маску снимут – ложь.

И буду я белее снега,
Мудрее Леонида Ильича,
И сабля самого архистратига
Побьет грехи мои с плеча

Я вождь великого народа.
Ведь мой народ – моя семья.
И срать хотел я на уродов,
На всю страну – лишь только я!

И пусть воняет мой завистник,
Ведь Каин этот Морозюк.
Поверьте, – он не буревестник,
Повесьте вы его на крюк.

Украина – бутафория,
Страна иллюзий,
Страна лицемерия
И иногда конфузий.

Здесь с каждой минутой
Ложь процветает,
Все лучше становится,
Но кто это знает?

Знает гарант,
Прокурор и судья,
А также большая
Олигархов семья.

Им всем дерибан
Глубоко по душе
И кэш-чистоган
Отмывают уже.

Из Кипра идут
Инвесторы к нам.
Бюджет всего Кипра
Заходит хохлам.

Без взяток у нас
Никуда не зайти.
Мы взятки даем
И берем по пути.

Мы все в них увязли,
Куда не пойди.
И в сюрре погрязли,

Решаем вопросы,
Жирные темы,
Откатов проценты,
Бюджетные схемы.

Все мутим и мутим:
Ну где б что украсть.
Такой сюрр закрутим,
Ликует вся власть.

Сладко ей сделать
воров из людей.
воров из людей –
Для наживы своей.

Ведь львиную долю
Наверх мы заносим,
Они все пакуют,
А мы все приносим.

И вот уж за год
У нас впопыхах
Из Енакиево вышел
Очередной олигарх.

Сюрреализм все крепчает,
Маразм достает,
А мы все мечтаем:
«Авось пронесет».

По ящику смотришь,
Откровенно все врут,
У власти все сладко,
А люди все мрут.

И новости смотрим
Из разряда странности,
Как будто живем
Не в нашей реальности.

Все плохо у них там –
У нас хорошо.
Вот небыль случилась,
Поржите еще.

И тюхают нам
Примитив и джинсу,
Чтоб лучше доилось,
Поешьте попсу.

И каждый министр
План выполняет
По заносу бабла,
И каждый все знает.

Но лица у нас
У всех кирпичом,
С коррупцией боремся
Мы горячо.

Украина – бутафория,
Страна иллюзий,
Страна лицемерия
И иногда конфузий.

Вот подались в депутаты
Все воры и ренегаты,
Ведь и так уже богаты,
Всю ж страну снесли в откаты.

Распилили, разокрали,
Ни хрена вы не создали,
Языком своим болтали,
И народу сладко врали.

И все мало вам и мало,
Все пихаете в хлебало,
Как в бюджет засунуть жало,
Чтоб еще вам слаще стало.

И потом, чтобы никто
Вас не трогал ни за что:
Ни за жопу, ни за яйца,
Ни отрезали бы пальцы

И в тюрьму не посадили,
Чтобы очень вас любили,
Чтобы вас боготворили
И башку не проломили.

Все, от мала до велика,
Любят вас до пука, ика
И в объятиях бы сжали
Так, чтоб кости затрещали.

Вы артисты хоть куда
Лицемерного труда,
И верховна ваша зрада
Лишь клоака казнокрада.

Ваши выборы – все ложь,
Как там выбрать не поймешь,
Все рулит админресурс –
Технологий новых курс.

Армия, менты, тюрьма
Миллион им принесла.
Миллион еще чинуш –
Вот уж два наивных душ.

«Разделяй и властвуй»,
Ну и дальше царствуй.
Старый принцип власти –
Разделять на части.

Вот язык чуть разделил,
Взгляд в историю позлил,
Как же будут «бандерлоги»
С «угрофинном» жить в берлоге?

И на этой почве:
Три миллиона вбросьте,
Плюс оппозиция слаба:
В тюрьме лежит их голова.

Да и оппозиция
Все больше как-то фикция:
Нет единства у нее,
Лишь единит бабло ее.

Ведь народ то очень злой
На этот воровской застой,
Но после всех разводов
У Юли пять миллионов.

Хотя, миллион у Юли
технично потянули,
«вперед» Наташа, пчеловод
И тот, кого нагнули.

Боксер – идет
На перспективу:
За пару лет – бабло,
Или получит круче ксиву.

Свободных радикалов
И Петиных вассалов
На шоу будут звать везде,
Чтобы держать народ в узде.

Мол, посмотрите люди:
Здесь два шага до пули,
До крови, до убийства,
Уж лучше пусть воров семейства…

А по мажорным округам
Бабло, развод и прочий хлам,
Полсотни тушек тут лежит
И о кормушке все визжит.

Вот коалиция у нас
Под Витю ляжет напоказ,
И будет избирать его
Верховной зрады большинство.

И при таком раскладе
Все воры в шоколаде.
Здравствуй, средние века,
Рабство, голод, нищета…

Депутаты все – бояре,
Под царя они фиглярят,
Ну а мы все – смерды,
Ведь правят людоеды!

Я – маргинал, мне страшно даже,
Что жизнь летит мимо меня
Как грустно мне было понять однажды
Что миром правит ложь и тля.

Во лжи погрязло все на свете
И черный – белым назовут
С глазами чистыми, как дети,
Потащат тихо с нар на суд

За власть и деньги, роскошь, похоть
С улыбкой светлой на лице
В прайм-тайм с экрана будут охать
Как жизнь улучшить мне в конце

Куда пойти, куда податься
Мне все расскажут, объяснят
Лишь только б в стойле не бодался
Когда обстричь меня хотят

Но я не верю, ни на йоту
Сплошная ложь, одна брехня
Все разувают нас босоту
Без дерибана нет ни дня

С утра до ночи все склоняют
И оппозиция и власть
Баблом карманы набивают
Шныряют тихо: где б украсть?

И только лишь когда мешают
Друг другу тихо воровать
Скандалы в прессе поднимают
Смотрите, грабят вашу мать!

А остальное – оперетты
Язык, культура, с кем, где спать
Европа, русские клевреты
Народу голову б занять

А лучше головы чтоб били
Несильно, так, для красоты
Смотрите мол, не могут в мире
Чтоб не поцапаться хохлы

Донбасс и Львов, язык и «мова»
«Совки» не могут с «рагулем»
Но тем, кто сверху, лишь бы долю!
Мы все равно свое сопрем!

Я маргинал и я не верю
В любой прогресс, не может быть.
Пока коррупция жирея
Продолжит дальше все рулить.

Президент-коррупционер малым детям пример
Погружающий страну во тьму
Как забрать его в тюрьму?

Любая цензура – это политика.
Деньги – офшорах.
Мир дразнится колизеями и кружится – догони.

Борьба. Коррупция. Победа.
Реванш придет после обеда…
Весна. Беда. Откат.
Страну вот-вот накроет ад.

Слова не зловиш в найміцнішу клітку,
І темрявою світло не прогнати
Хоч постать ката рухається швидко,
Та стрімкість думки все ж не перегнати.

Крізь прірви болю й стіни заборон
Прорветься правда, зрозуміла річ,
І, не злякавшись жодних перепон,
За правду стануть тисячі облич.

Тому боятись треба лиш мовчання,
Прикинувшись байдужим, обманутись,
Не вибратися із пасток вагання,
Найголовніший страх – це страх забутись.

Любая цензура – это политика.
Улица провалилась, как нос сифилитика.

Кумовство. Карманы пусты. Деньги в офшорах.
Знаю про нас немало вздора.
Панама у пороха
Страна в руках у вора.

Вони не чули про творіння Аліг’єрі,
І як той павич розпускають хвіст,
Вважають, що відчинені всі двері,
Лишень завчас узгодити прайс-лист.

Все прагнуть відкусити ласий шматок,
Від пирога з начинкою із руд,
Передають народні статки в спадок,
Шануючи злочининний свій статут.

Петро – не перший. Ба, і не останній,
Хто на нівець усі надії звів,
Хто ж вичистить Авгієві ці стайні?
Хто зможе подолати лихварів?


Сообщения о поимке чиновников разного ранга на получении взятки или создании коррупционных схем появляются в медиа чуть ли не каждый день. Но тем, что происходит дальше, после задержания, мало кто интересуется. Создается впечатление, что борьба с коррупцией в Украине ограничивается сообщениями о задержании.


«Представители общественных организаций ведут борьбу, но не всегда этого достаточно. С одной стороны, не хватает человеческих, временных ресурсов, которые позволят системно анализировать все проявления, связанные с коррупционными действиями чиновников в Харькове. С другой стороны, имеется сильное противодействие — людей, которые в этом направлении работают, пытаются дискредитировать определенные чиновники», — считает кандидат юридических наук, глава координационного совета Харьковской общественной люстрационной палаты (ХОЛП) Федор Вениславский. По его словам, на представителей общественности, которые работают над выявлением коррупционеров, оказывается давление — периодически им поступают угрозы и уже были неоднократные случаи, когда активистам поджигали автомобили. Однако это их не останавливает. Яркий пример — открытие дела по областному онкологическому центру. Именно представители общественности собрали достаточную базу, чтобы правоохранители занялись этим.

«Мы на протяжении длительного времени занимаемся раскрытием коррупционных схем, которые действуют в харьковском онкоцентре, и на основании наших публикаций в СМИ и соцсетях, было начато уголовное производство в отношении руководителей этого коммунального предприятия», — делится успехами заместитель главы правления Харьковского антикоррупционного центра Игорь Черняк.

Ситуацию в онкоцентре прокомментировали в Харьковской областной прокуратуре. На журналистский запрос пришел такой ответ:

Харьковской местной прокуратурой №2 по результатам обработки сообщения в СМИ о нарушениях в КУЗ «Харьковской областной онкологический центр» внесены сведения в Единый реестр досудебных расследований 25.01.2016 с предварительной квалификацией по ч.1 ст.364 УК Украины.

Так, согласно информации, обнародованной на сайте «Наші Гроші» и официальной Интернет-странице «Харьковского антикоррупционного центра» в социальной сети Facebook, должностные лица указанного КУЗ допускают коррупционные правонарушения при трудоустройстве работников, начислении и выплате им заработной платы, а также закупке медикаментов за бюджетные средства.

В ходе журналистских расследований установлено, что в указанном КУЗ трудоустроены близкие родственники руководителей учреждения, а также закупка медикаментов осуществлялась у фирм, учредителями которых являются указанные лица.

В связи с изложенным на адрес Харьковского областного совета направлено представление в порядке ч.3 ст.65 «О предотвращении коррупции».

В настоящее время получен ответ, что в Харьковском областном совете создана комиссия, которая проводит расследование по изложенным в представлении фактам.

Досудебное расследование в уголовном производстве продолжается.

Игорь Черняк считает, что комиссия уже собрала достаточное количество материалов и доказательств, чтобы виновные понесли ответственность. «Если комиссия примет решение, например, рекомендовать уволить конкретного чиновника за нарушения, то это будет первым таким прецедентом успешной борьбы», — считает Черняк. И добавляет, что других положительных случаев не знает.

Подтверждает его слова и Федор Вениславский. Рассказывает, что на большую часть обращений ХОЛП к тем или иным органам, общественники получают «отписки». Так было с прокуратурой, фискальной службой не особо активно хочет работать даже Национальное антикоррупционное бюро.

«Мы обращались в НАБУ по поводу коррупционных действий и использования служебного положения сотрудниками областной прокуратуры. Есть информация, что они при помощи своих служебных возможностей пытались завладеть чужим бизнесом. Мы писали обращение от имени нашей организации, в том числе и в специализированную антикоррупционную прокуратуру, которая осуществляет процессуальное руководство деятельности НАБУ, но пока ответа нет», — рассказал Вениславский.

Чтобы в НАБУ занялись делом, представителям Антикоррупционного центра довелось заставить их посредством судебного иска. Как рассказал Игорь Черняк, на обращение общественников в НАБУ не отреагировали, тогда активисты подали на них в суд и решением суда обязали все-таки взяться за расследование. «Военная прокуратура решила снять арест с арестованного угля, который шел с территории так называемой «ДНР» на Славянскую ТЕС, и который был куплен на шахте Ждановская, которой руководит самопровозглашенный министр угля и энергетики непризнанной республики. Мы считаем, что в этом случае есть прямые доказательства наличия состава преступления и на сегодняшний день уже суд обязал НАБУ внести сведения в реестр досудебных расследований относительно должностных лиц военной прокуратуры», — рассказывает Черняк.

К сожалению, на этапе передачи дела возможность контролировать процесс у общественников значительно сужается. Законодательно определено ограничение дальнейшего участия. Возможно, поэтому мы слышим только о фактах начала уголовного производства по коррупции, но не знаем, чем эти дела заканчиваются. Следствие идет, а когда будет результат — неизвестно. Но сам факт, что вокруг таких случаев создается общественный резонанс — уже позитивное явление. Возможно ли было это до Революции Достоинства?

«Участие общественности в борьбе с коррупцией эффективно, потому что освещение фактов коррупции в СМИ вызывает некий общественный резонанс и заставляет чиновников принимать решение об увольнении дискредитирующих себя людей. Если бы общественность в этом направлении не настолько проявляла активность было бы значительно хуже. Сейчас не настолько откровенно пренебрегаются требования закона при совершении тех либо иных действий. Участие общественности во многом выступает сдерживающим фактором в коррупционных действиях», — уверен Вениславский.

Общественники уверены, что чем больше людей присоединиться к борьбе с коррупцией, тем эффективнее будут результаты. Согласно пункту 2 статьи 20 ЗУ «О принципах предотвращения и противодействия коррупции» люди, которые участвуют в этом процессе, подпадают под такую же государственную защиту, как и те, кто участвует в уголовном судопроизводстве.


В борьбе с коррупцией один из ответственных органов — это прокуратура. Рядом громких коррупционных дел занимались они, часть была передана в НАБУ или другие органы. Об итогах нескольких процессов рассказали в пресс-службе Харьковской областной прокуратуры.
1. В отношении судьи Дзержинского районного суда г.Харькова Лазюка С.В.
Следователями правоохранительных органов области досудебное расследование в уголовном производстве в отношении судьи Лазюка С.В. не совершалось.

2. В отношении Мерефянского городского головы Харьковской области Ситова В.И.
Во Фрунзенском районном суде г.Харькова продолжается судебное разбирательство уголовного производства от 07.10.2014 по обвинению Мерефянского городского головы Харьковской области Ситова В.И. в совершении уголовного преступления, предусмотренного ч.3 ст.368 УК Украины.

Обвинительный акт в указанном уголовном производстве направлен в суд 02.03.2015. В настоящее время проведено 22 судебных заседания, во время которых допрошены все свидетели стороны обвинения (14 человек), исследованы письменные доказательства и просмотрены видеозаписи, сделанные в ходе проведения негласных следственных (розыскных) действий. Следующее судебное заседание назначено на 26.05.2016, в ходе которого будут исследоваться письменные доказательства стороны защиты. Мэр был отстранен от должности на период досудебного расследования. Срок отстранения уже закончился. Ходатайство прокуратуры о продлении срока отстранения суд отклонил. Мэр вернулся на должность.

3. В отношении Люботинського городского головы Харьковской области Теличка В.А.
27.07.2015 прокуратурой области направлен в суд обвинительный акт относительно Люботинського городского головы Харьковской области Теличка В.А. в совершении уголовного преступления, предусмотренного ч.3 ст.368 УК Украины.

Теличко В.А. обвиняется в том, что занимая должность Люботинського городского головы, то есть будучи должностным лицом, занимающим ответственное положение, требовал и получил от гражданина неправомерную выгоду в общей сумме 500 долларов США и 32 тысячи гривен за вынесение на сессию горсовета вопрос о предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка, расположенного в г.Люботин, вдоль пруда «Старолюботинський», подписание соответствующего положительного решения сессии, а также дальнейшего подписания договора аренды на указанный выше земельный участок.

В настоящее время судебное разбирательство в уголовном производстве продолжается. Ориентировочный срок принятия судом решения по делу — август 2016 года.

4. Что касается ситуации в ХНУРЭ
В производстве СО Киевского отдела полиции ГУ ЧП в Харьковской области находится уголовное производство от 19.01.2016 по ч.1 ст.172 УК Украины по факту грубого нарушения законодательства о труде должностными лицами Харьковского национального университета радиоэлектроники.

В ходе расследования в качестве свидетелей допрошены и.о. ректора Харьковского национального университета радиоэлектроники, бывшие проректоры университета и ряд сотрудников университета. Досудебное расследование в производстве продолжается.

5. По факту задержания военного комиссара Октябрьского районного военного комиссариата Романенко А.А.
30.03.2015 прокуратурой области направлено в Октябрьский районный суд г.Харькова обвинительный акт в отношении начальника Октябрьского райвоенкомата Романенко А.А. в совершении уголовного преступления, предусмотренного ч.1 ст.368 УК Украины.

Романенко А.А. обвиняется в том, что занимая должность начальника Октябрьского райвоенкомата, требовал с Ш. неправомерную выгоду в сумме 4000 гривен и получил 1000 гривен за неосуществление призыва Т.

В настоящее время судебное разбирательство в уголовном производстве продолжается. В связи с окончанием срока полномочий судьи Октябрьского районного суда г.Харькова Кися Д.П., уголовное производство для дальнейшего судебного разбирательства передано другому судье этого суда. Поддержание государственного обвинения осуществляется работниками Харьковской местной прокуратуры №2.

Хотя борьба с коррупцией и стала модным и трендовым явлением в послереволюционной Украине, обычные харьковчане в нашем опросе говорят, что не чувствуют этого на себе.

Посилання на статтю на сайті

Народное законотворчество
В телепрограммах в эти дни только и слышно: два года боремся с коррупцией, но ничегошеньки не меняется, везде те же самые схемы незаконных сделок, что использовались и раньше; все чаще звучат утверждения, что становится еще хуже.
Но, может, и не надо бороться? А, наоборот, признать многовековой опыт отечественной коррупции ценным национальным достоянием?
Корни этой славной традиции уходят в седую древность, что подтверждается и идиомой «остаться с носом».
“В старину на Руси было весьма распространено взяточничество. Ни в учреждениях, ни в суде нельзя было добиться положительного решения без подношения, подарка. Конечно, словом «взятка» эти дары не назывались. Их вежливо именовали «приношением» или «носом», от слова «носить». Если управляющий, судья или дьяк брали «нос», то можно было быть уверенным, что дело благоприятно разрешится.
В случае отказа, а это могло произойти, если дар казался чиновнику маленьким или же уже было принято подношение от противоположной стороны, проситель уходил со своим «носом» прочь. В таком случае, на успех надежды не было никакой. С тех пор слова «остаться с носом» стали означать потерпеть поражение, неудачу, проиграть, оступиться, ничего не добившись”.
Итак, правовики, за работу! Вместе пишем проект Закона о декриминализации коррупции. В преамбуле – ссылка на проверенную веками прекрасную народную традицию кумовства как основу экзистенциального бытия; в основном тексте Закона – конкретные нормы: от кого разрешается брать и в каких случаях, кому передавать, максимальные разрешенные на той или иной должности одноразовые «носы» и суммы ежемесячных «подношений», выраженные в количестве размеров минимальной заработной платы, и т.д. Первое предложение такого рода уже озвучивалось – от Сатирически-демократической партии Украины: взятки в размере свыше 150 тысяч – только в безналичной форме (
Передовики коррупции, обладатели «доходных мест» разных уровней прибывают к нам не из космоса и обычно не из дальнего зарубежья. Мало кого из них засылают к нам лютые враженьки, чтобы подорвать экономику и общее благосостояние. Подавляющее их большинство – плоть от плоти простого народа. Отдельные орлы, что с земляного пола взлетели до небесных высот, вспоминают, как в детстве не могли даже щи хлебать лаптями за неимением оных. Зато теперь – каждый из них не только феерично повысил собственное благосостояние, но и взял под свою трепетную опеку существенную часть народа в лице своих жен, тещ и тестей, детей и внуков, любовниц и любовников. Обеспечить каждого из нас таким преданным опекуном – вот он, наш уникальный путь к всеобщему процветанию!
Учитывая вышесказанное, представляется целесообразным проводить конкурсы на лучшее освещение в СМИ достижений лидеров отечественной коррупции, инициировать премии в честь выдающихся бойцов коррупционного фронта, уже ушедших от нас в некоррумпированные миры, за лучшие произведения литературы и искусства, раскрывающие преимущества жизни простых граждан в сплошь коррумпированной среде, а также установить почетные звания «Заслуженный коррупционер Украины» и «Народный коррупционер Украины».
Вдохновляясь духом Закона, подать в ЮНЕСКО заявку на включение кумовства в список нематериального наследия человечества, указав при этом на наиболее существенные преимущества этого самобытного всенародного явления над примитивным западным непотизмом. Предложить лозунг «Коррупция спасет мир!»; тем, кто сомневается в полезности ее легализации, указать на моральный аспект дилеммы: «Честнее откровенно заниматься коррупцией, чем притворяться, что она отсутствует». В конце концов, основать Партию диванных коррупционеров. И, конечно же, неуклонно повышать культуру коррупции.
Если мир на запад от нашей границы окажется неспособным осознать все сияющее величие коррупции, призванной вести человечество к новым высотам честности, откровенности, прогресса и предсказуемости, имеется общевыгодный альтернативный вариант – провозгласить страну «Заповедником Коррупции №1 в мире» и начать активно приглашать туристов посмотреть на это чудо, предложить им взять участие в соревновании взяткодателей, предусмотрев кубки и медали тем из иностранных гостей, кто даст украинским чиновникам, начиная с таможенников на границе, максимальную сумму взяток за один визит в страну. Ведь посетители обычно радуются возможности покормить с рук обитателей заповедника или зоопарка, не так ли?
Так что, будем писать законопроект, будем бороться за всемирное признание нашего богатейшего опыта в этой сфере? Или вместо этого реально начнем уничтожать «многовековое достояние», пока «сами себя не разгромили» окончательно?
Фролкин Андрей Николаевич
4-5.3.2015, 27.5.2016

Народна законотворчість
У телепрограмах цими днями тільки й чути: два роки боремося з корупцією, та нічогісінько не змінюється, скрізь ті самі схеми незаконних оборудок, що використовувалися й раніше; дедалі частіше лунають твердження, що стає ще гірше.
Та, може, й не треба боротися? А, навпаки, визнати багатовіковий досвід вітчизняної корупції цінним національним надбанням?
Корені цієї славної традиції сягають сивої давнини, що підтверджується ідіомою «залишитися з носом».
“За старих часів на Русі було досить поширене хабарництво. Ні в установах, ні в суді не можна було домогтися позитивного рішення без підношення, подарунка. Звичайно, словом «хабар» ці дари не називалися. Їх ввічливо іменували «принесенням» або «носом», від слова «носити». Якщо керуючий, суддя чи дяк брали «ніс», то можна було бути впевненим, що справа сприятливо вирішиться.
У разі відмови, а це могло статися, якщо дар здавався чиновнику маленьким або ж уже було прийнято підношення від протилежної сторони, прохач ішов зі своїм «носом» геть. У такому випадку, на успіх надії не було ніякої. Відтоді слова «залишитися з носом» стали означати зазнати поразки, невдачі, програти, оступитися, нічого не добившись”.
Тож, правники, до роботи! Разом пишемо проект Закону України про декриміналізацію корупції. У преамбулі – посилання на перевірену століттями прекрасну народну традицію кумівства як основу екзистенціального буття; в основному тексті Закону – конкретні норми: від кого дозволяється брати й у яких випадках, кому передавати, максимальні дозволені на тій чи іншій посаді одноразові «носи» та суми щомісячних «підношень», визначені у кількості розмірів мінімальної заробітної плати, тощо. Перша пропозиція такого штибу вже озвучувалась – від Сатирично-демократичної партії України: хабарі в розмірі понад 150 тисяч – лише в безготівковій формі (
Передовики корупції, володарі «прибуткових місць» найрізноманітніших рівнів прибувають до нас не з космосу і зазвичай не з далекого зарубіжжя. Мало кого з них засилають до нас люті воріженьки, щоб підірвати економіку й загальний добробут. Переважна їх більшість – плоть від плоті простого народу. Окремі орли, що з земляної долівки злетіли до небесних висот, згадують, як у дитинстві не могли навіть локшину постолами сьорбати, бо й постолів не мали. Зате тепер – кожен з них не лише феєрично підвищив власний добробут, а й узяв під свою трепетну опіку суттєву частину народу в особі своїх дружин, тещ та тестів, дітей і онуків, коханок і коханців. Забезпечити кожного з нас таким відданим опікуном – ось він, наш унікальний шлях до загального процвітання!
З огляду на вищесказане, видається доцільним проводити конкурси на краще висвітлення в ЗМІ досягнень лідерів вітчизняної корупції, ініціювати премії імені видатних бійців корупційного фронту, що вже пішли від нас у некорумповані світи, за кращі твори літератури та мистецтва, що відображають переваги життя простих громадян в суцільно корумпованому середовищі, а також встановити почесні звання «Заслужений корупціонер України» та «Народний корупціонер України».
Надихаючись духом Закону, подати до ЮНЕСКО заявку на включення кумівства до списку нематеріальної спадщини людства, вказавши при цьому на найістотніші переваги цього самобутнього загальнонародного феномена над примітивним західним непотизмом. Запропонувати гасло «Корупція врятує світ!»; тим, хто сумнівається в корисності її легалізації, вказати на моральний аспект дилеми: «Чесніше відверто займатися корупцією, ніж удавати, що вона відсутня». Зрештою, заснувати Партію диванних корупціонерів. І, звичайно ж, неухильно підвищувати культуру корупції.
Якщо світ на захід від нашого кордону виявиться нездатним усвідомити осяйну велич корупції, покликану вести людство до нових висот чесності, відвертості, поступу й передбачуваності, є загальновигідний альтернативний варіант – оголосити країну «Заповідником Корупції №1 у світі» та почати активно запрошувати туристів подивитися на це чудо, запропонувати їм взяти участь у змаганні хабародавців, передбачивши кубки та медалі тим з іноземних гостей, хто дасть українським чиновникам, починаючи з митників на кордоні, максимальну суму хабарів за один візит до країни. Адже відвідувачі зазвичай радіють можливості покормити з рук мешканців заповідника чи зоопарку, чи не так?
То ж писатимемо законопроект, боротимемося за світове визнання безцінності нашого багатющого досвіду в цій сфері? Чи натомість реально почнемо нищити «багатовікове надбання», доки «самі себе не звоювали» остаточно?
Фролкін Андрій Миколайович
4-5.3.2015, 27.5.2016

Ще не всі ліси понищені,
Схили недозабудовані,
І достойниками вищими
Звірі ще не всі впольовані.

Ріки ще недозабруднені,
Є подекуди чим дихати.
Села ще не всі збезлюдніли.
Тож живем такими втіхами.

Не хапаєм щастя жменями,
Навіть поступу не бачимо.
Але й зверху не всі генії
Ще свій перший «лярд» відзначили.

Олігархів звично лаємо,
Обзиваємо потворами.
Тишком хабарі вручаємо.
І пишаємось: нескорені!..

Знов про власні статки мріємо.
Кращих у борні втрачаємо.
І, засліплені надією,
Знов найгірших обираємо.

Бузько Ігор

Виплата з відсотками

Хабар – це гроші, позичені в диявола. І цей борг він завжди собі повертає. І повертає з гарними відсотками…
Покійний тесть багато років відпрацював у ДАІ й, певно, знав, про що каже. Жаль, що ця цікава думка прийшла до нього запізно. Саме за хабара він вилетів з органів, а потім швидко спився, спустивши все майно на горілку. Тесть був ще тією сволотою, але таки зробив одне добре діло – влаштував у автоінспекцію і його.

Засунув руку до кишені форменої куртки й намацав три шорсткі папірці. Три купюри. Сто тридцять доларів. Стандартна сума за кермування автомобілем у нетверезому стані.
Світ навколо хитнувся. А потім, майже відразу, хитнувся знову та ще так, що ледь не розсипався, як картинка з пазлів.
Витягнув руку, обережно залишивши папірці на місці, й обома долонями стиснув скроні, ніби боячись, що коли світ хитнеться втретє, це зірве йому голову з плечей. Було дивне відчуття. Все навколо відбувалось ніби не з ним. Ніби в кіно. І в тому кіно щось було негаразд із картинкою, зі звуком і явно не гаразд із ним самим. Десь під ногами на асфальті розривався телефон, який він пару хвилин тому випустив з руки.

Сто тридцять доларів – це все, що вдалось заробити за зміну. Вже коли лишилось якісь півгодини до кінця чергування, з’явилась та вишнева «Ауді». Махнув жезлом. Усередині реготала молодь, і всі як один були напідпитку. Перегар у салоні був такий, що аж пузирилося повітря. Дітки шанованих батьків. Відмажуть. Усім весело, ніхто не сперечається. «Винні, винні, начальник, зараз заплатимо штраф». Дівуля поряд із водієм, не соромлячись, прямо з пляшки цмулила вино й затягувалась цигаркою. До кінця їхнього відпочинку було ще далеко. А його чергування закінчувалось, і йти без заробітку додому було не в його правилах. «Дякуємо, начальник. Гарного дня!» Ці вишкребки були такі ввічливі… Дверцята ляснули, й «Ауді», виснувши шинами, зірвалося з місця. Надто швидко рушили, подумалось тоді йому… Він ще потоптався на дорозі, позираючи на годинник, і вже збирався сідати в службове авто й їхати до відділку, коли задзвонив телефон…

Розслабив пальці на скронях і знову поліз рукою до кишені. На місці. Цупкі, складені вдвоє паперові прямокутнички, такі авторитетні на дотик, що їх не сплутаєш ні з якими іншими папірцями. Погладив їх пучками пальців, погрався гострими кутиками.
Поряд зупинилась машина. До нього підійшов начальник. Він щось стурбовано казав і розводив руками. Потім обійняв. Це виглядало б мило, якби не відчув, що начальник розстебнув його кобуру й обережно витягнув із неї табельного «макарова». На тому обійми закінчились. Нехай забирає. А от папірці він залишить собі. Ними, як було зазвичай, не поділиться. Тепер це все лише його. Всі три купюри. Всі сто тридцять доларів.

Дзвонив його напарник. Кілька хвилин тому трапилась аварія. Вишнева «Ауді», якою керував водій напідпитку, значно перевищила швидкість і збила на дорозі двох велосипедисток. Особистості встановлені. Мати й дочка. Обоє померли на місці…

Обережно, дуже обережно, аби випадково не випали гроші, витягнув руку з кишені й так, як робив до того, притис долонями скроні.
Він сам був у захваті, коли дружина й дочка вирішили з машини пересісти на велосипеди. Гарна мода. Велосипед – це здоров’я й, що не кажіть, гарна фігура. Хоч, ніде правди діти, дружина й без того гарно збереглась, а дочка просто на очах з гарненького дівчиська перетворювалась на справжню красуню. Він не поскупився, купив найдорожчі, найкращі велосипеди й належну одіж до них. На тих велосипедах у облягаючих шортах і майках вони виглядали ніби дві вродливі подружки.
При згадці про своїх коханих дівчат широко посміхнувся. Для них він жив. Не жаліючи себе, стояв на дорозі з жезлом. І замерзав, і конав від спеки, і брав з водіїв, часто ідучи на ризик нарватись на перевірку або підставу служби внутрішньої безпеки. Але все це було того варто. Ті хабарі він вкладав у свою родину, її майбутнє. І що б там не молов покійний тесть, той старий збуханий придурок, про якісь позики й відсотки, а саме хабарі дозволяли бути незалежним від мізерної зарплати. Вони давали змогу бути вільним…
На цій думці голову почало відпускати. І світ навколо, хоч і не став (та й більше вже ніколи не стане) колишнім, але все у ньому остаточно вляглось. Папірці в кишені заспокійливо зашурхотіли в пальцях.
З’явилось невимовне відчуття повної свободи. Він вже нікому нічого не був винен. Він остаточно став вільним.
І тепер спокійно міг повертатись до своєї родини…

Шістдесят п’ять. Шістдесят п’ять дурних років я живу в цій нікчемній країні з її ідіотськими принципами та смачним шоколадом, від якого з’явилася вічна гіркота в горлі.
Старий дідуган. Я не можу бути скептиком?! Усі ми любимо бути ними, відчувати цю високу планку, гордо випростуватися та лаконічно говорити те, чим інші давляться ввечері перед сном.
Я все життя мав свободу. І що? Свобода вибору ( Крим чи Туреччина, питання є?), свобода слова (коли куплене внукам котеня сплутало свій жовтий лоточок у туалеті та нові шкіряні туфлі в передпокої), свобода почуттів (коли у 17 вперше цілуєш ту, ім’я якої через 40 років важко пригадати), свобода грошей, корупції, хабарництва, алкоголю, дорогого тютюну. Продовжувати?
Я чув: « Роби, що хочеш! Купуй, що хочеш! Бери все, що хочеш!»
І що?!
Синові не вистачає часу, щоб хоча б зателефонувати. Дружину вбили (свобода злочину, глобалізуйте).
І в чому винен я? Ну, ось зараз пущу свою скупу сльозу й вмить усе стане чудово, так? Ганчірка!
Де хоч якісь заборони? Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші – це свобода. А що з іншого боку цієї позолоченої медалі?
То навіщо я жив ці чортових шістдесят п’ять років? Щоб перед смертю усвідомити, що, отримавши купу свобод, втратив те, що не можу навіть вимовити? Бо воно не купується за свободу.

In the world of corruption
Human mixed with soil.
Human rights is sold
And we sell even soul.
Private land. State of war.
Sky exhales fear.
There rich robbing the poor,
Bound love disappears.
You are victim or attacker,
The only choice there is.
Where deception is power,
Truth rejected and censored.
But all forces and bribes
Can’t stop free word.
So I call to realize
Open honest new world.

Світ корупційний сьогодні,
Люд із брудом змішався.
Права людини продані,
Продається навіть душа.
Небо дихає страхом.
Війни в землях приватних.
Дурять бідних багаті.
Жлобство душить кохання.
Жертва ти чи нападник,
Вибору не маєш.
Цензор в царстві обману
Правду підло ховає.
Сили всі й хабарі
Слово вільне не спинять.
Закликаю: творіть
Чесний, лагідний світ.

Коррумпирован мир сегодня,
С грязью народ смешался.
Права человека проданы.
Продается даже душа.
Выдох неба – страх и неволя,
Воюют частные земли.
Жлобство душит любовь.
Богатые грабят бедных.
Быть жертвой или напасть,
Не дается иного выбора.
Обманщики при власти,
Правду скрывает цензура.
Подачки и наказания
Не удержат свободное слово.
Призываю к созиданию
Честного мира нового.

Не давай корупції шанс, не поширюй брехню на землі, дуже скоро настане той час – буде вдячна держава тобі!

Не впускай корупцію в дім, не впускай її у країну, щоб лишити дітям своїм лиш достаток, а не руїну!!!!!!!!!!!!

Ще не вмерла Україна,
Але їй погано,
Бо при владі олігархи,
А на тілі рани…
Ще не вмерла Україна,
Та на ній гангрена –
То корупція все тягне
Гроші-кров із вени…
Ще народ весь не розбігся,
Ще не всіх зламали,
Але хто за зміни бився-
На війну послали…
Вертайтеся, наші браття,
Поки ми не згнили,
Бо за копійки пахати
Вже не стало сили.
Вертайтеся, ми стомились…
Осінь, вітер свище,
Зневажена Україна
Стоїть в попелищі…

Просто – підставляти руку – без жодної відповідальності
Купатись в тому, що не є твоїм – так ПРОСТО вміти наживатись,
А можна зброю в руки взяти і захищать красу – країну,
І не укріплювать своє,
Топтавши власну землю у руїнах!

Не маю стільки сил, щоби на це дивитись, як вміло розкрадають «патріоти»
І нас усіх вважають ідіотами
Та маю сили говорить про це й як перший крок – моя єдина зброя!
Бо куплять наш народ і не спитають « Хто ти?»,
забувши про єдиного героя..

Чому всі роблять те, де не потрібні вміння
Немов так жити нам простіше,
Та не нам..
Простий народ нікому геть не треба!
Лиш наші голоси, слова підтримки і опора.
За гроші
Ті що купуються – кричать в душі , а так – ні слова..
Кому ми вірні? Власним інтересам
Куди тікає правда – там початок торгу
Кричить про гроші у кишеню й у книжки, про те як судять тих,
А потім випускають!
Кому потрібні, ми!
Під три чорти..
Нас, мов непотріб на совок згрібають!


Корупція хвилює кожну людину, що підпадає під її негативний вплив. Але, коли можливості дозволяють їй самій скористатись коротшим шляхом, вона не втрачає шансу. Корупція стає корпуцією, огидне в уяві слово перетворюється на солодкий подарунок. Звісно, чим обертаються такі корпуції, подумати — діло другорядне.
Давайте домовимось, людей, що люблять давати, отримувати хабарі або використовувати понад правно свої повноваження називати інвалідами. Не в образу тим, хто дійсно має обмежені можливості. Але ж, коли студент обмінює подачку на оцінку, він погоджується з тим, що його розумові здібності не відповідають нормі. А викладач, що “бере в дарунок” стає сліпим, глухим і німим.
Давайте домовимось, людей, що люблять давати, отримувати хабарі або використовувати понад правно свої повноваження називати паразитами. Коли чиновнику вистачає розуму використати закон, щоб заробити на цьому, він як кліщ впивається в тисячі гаманців. Немов кров по венам, до його черева течуть гроші. Суспільство — цілісний організм, де кожна його складова важлива. Паразити існують окремо, але постійно порушуючи спокій в світі суспільства. Їх вищезгадана інвалідність перетворюється на небезпеку, наприклад: в неправильний діагноз. Це добре, якщо до минулого учня прийде його викладач-хабарник, але все ж відбувається зовсім інакше, страждають безневинні.
Звісно, бути завжди правильним здається комусь і нудним, але це тільки тим, кого життя не достатньо навчило. Легше повз чергу до необхідної особи попасти через свого знайомого. Іншого разу, коли це буде конче потрібніше, в наступній інстанції, перед вами по блату, хай зайде інший паразит. Якою невимовною травмою для психіки стане таке злодіяння.
Біда інвалідів-паразитів в тому, що насолоджуючись корпуцією, вони стимулюють всіх грати за їх правилами. Але, від кого тоді отримувати допомогу, від кого живитись, якщо всі навколо стануть безпомічними та егоїстичними? Така модель поведінки завідомо запрограмована на програш і самознищення.
Думати — річ першочергова. Солодко, аж надто? Корупція — це не тільки в когось…

Дмитро Овдійчук

Коррумпированные элиты ищут любой предлог, чтобы прибрать к рукам информационное пространство. Спекулируют на любом страхе, любой слабости, лишь бы только получить власть и карт-бланш на репрессии.

Очередная страшилка для оправдания цензуры в Интернете пришла к нам из России: мол, неизвестный враг в соцсетях доводит детей до самоубийства.

Простой вопрос: прежде чем искать врага, вы подумали, что жизнь должна иметь смысл, который в свободе, которую нагло крадет семья, школа, общество, государство?.. И не каждый, вопреки всем табу (не фантазируй!), придумает для себя этот смысл без подсказки, найдет жизнеутверждающую веру в наивысшую ценность человека. Некоторые ломаются, точнее, их ломает через колено окружение, требуя от них быть «нормальными» против собственной воли.

Но версия о естественных причинах трагического самовредительства игнорируется. Не вспоминают даже о готах, западном культурном течении, выросшем на депрессивных песнях и при этом вполне безвредном. Как говорится в Википедии, готы (англ. gothic – варварский, грубый) — субкультура, зародившаяся в конце 70-х годов XX века в Великобритании. Основными составляющими субкультуры являются готическая мода и готическая музыка. Готическая мода весьма разнообразна и включает ряд специфических направлений, однако общими чертами для большинства из них являются преобладание чёрного цвета в одежде, специфическая атрибутика и особый макияж. В песнях некоторых готических групп темы депрессии, смерти, загробной жизни встречаются достаточно часто, и некоторые из текстов можно трактовать как одобрительно отзывающиеся о суициде. При этом, согласно последним исследованиям, готическая субкультура даёт людям со склонностью к депрессии понимающее общество, облегчает их социализацию и, таким образом, может даже предотвращать суицид. Разговоры о смерти помогают готам понять, почему им дорога жизнь. И нет статистики, которая убедительно доказывала бы, что готы более склонны к самоубийству, чем представители остальных социальных групп.

Статистики нет, а вредное искушение держать детей под колпаком есть. Закрывают группы в соцсетях с «пропагандой самоубийства». Интервьюируют взрослых паникеров – психологов, юристов, родителей. Мнение самих детей-готов никто не потрудился спросить.

Впрочем, и без того ясно, что «дети из благополучных семей» прощаются с жизнью (как правило, понарошку) далеко не от благополучия. Мнимое, небось, это благополучие. Как и все в фейковом «гражданском обществе» с его убивающим человеческий дух «образованием» и фальшивыми «семейными ценностями». И сенсации там тоже дутые. Заговор не доказан, но зловеще нарисован.

Родители требуют от государства принять меры. Предсказываю, что после принятия мер число подростковых самоубийств возрастет, потому что родители трусят откровенно говорить с детьми о смерти, альтернативное общение в соцсетях будет пресечено, а нравы в неформальных коллективах ровесников станут более жестокими, копируя очередные дисциплинарные прихоти взрослых.

Поки права кожної людини вважаються привілеями обраних знаменитостей, доти їх власність – корупція, їхня свобода слова – цензура.

Корупція, корупція! Брехня. Грабунок. Злидні. Країна стогне, тицяє: і ті, і ці, всі винні!

Нам баки забивали казками про реформи, цинічно вербували на пустослівні форуми і розкошують нині, а з нас деруть три шкіри.

Як бути Україні?

Чи ще не вмерла, щиро?

І скажуть патріоти, що ненька ще не вмерла, хоч пекло для народу, а рай еліта сперла.

Побити б ту еліту, і жити стане краще. Ми ж сім’ї працьовиті. Корупція пропаща!

Ми жертвуєм собою, наповнюєм бюджети. Полили землю кров’ю. А їм би тільки жерти! Не стали з нами у строю, бо спорчені, огидні. То навела корупцію одна північна відьма.

Ходити строєм правильно, так прадіди ходили. Шикуйтеся, нормальні! Хто не в строю, дебіли! Наводимо порядок, який згори диктується. Не смій про себе дбати! Це підлість! Це корупція!

Твоє життя сплановане. Ти крапля в океані. Державі бий поклони, кредити віддавай, які набрали старші, щоб жити по-старому.

Ти житимеш як завше, такі вже тут закони.

Кохайся і цілуйся. Ненавидь, лайся, бийся. Хоч тижнями молися, хоч кулаки ти стискуй, у вірності клянися, прокляття сип у небо… Закони вже написані. Написані без тебе.

І втомлені роботою, в день свята, вихідного йдемо усім народом до Бога мовчазного. Зміни закони! – просимо і пишемо петиції. Бог мовчки в натовп коситься, який у прірві біситься.

Колись я вийшов з натовпу і підійшов до господа. Спитав його нахабно, чи не турбує совість за світ страждань і людство, яке живе у рабстві. Бог мовчки посміхнувся, а потім скинув маску.

І здалека дивився весь натовп переляканий: змій коло мене вився, шипів, що він є паном.

Бог, чесний, як дитина, шість днів робив світ раєм. Пішов на відпочинок, продав авторське право зміюці, що схотіла зробити страх законом і древо посадила, шипіла заборони, а потім приманила людину спілим яблуком і на гріхах зловила, до смерті прирекла.

Це змій погнав із раю і Єву, і Адама. Дав Каїну він камінь, він в серці Авраама жадав у жертву сина зарізати у горах. Цар в кожній він місцині, пророків лютий ворог. Він розпинав Ісуса, він починає війни, щоб совість в нас заткнулася, щоб ми були невільні.

Всі несли змію податі, а я лише сміявся. Яке авторське право?! Ти, змію, забрехався! Ти ж просто довгий шлунок з отруйними зубами! Вкрав шкірний візерунок з чужої вишиванки! Нічого не створив ти, який із тебе автор?! Закінчуй вже шипіти, повзи геть, узурпатор!

Шипів на мене натовп і бився за подачки.

Корупція? Неправда! То змію люд продався.

Свої чужих не кращі, зажерливі, бундючні, бруд в пащі та із пащі…

Нерівністю замучені.

Сказав мені психолог: змирись, така реальність.

Не може бути іншого, філософ вже пояснює.

Я змію не продався, бо мітив у пророки. На самоті тинявся і спілкувався з Богом. Знайшов його не в небі, престолу там немає. Як звернешся до себе, творець відповідає. Він каже: будь собою, освоюй нескінченність, до вічності продовжуйся, будь гідним, власний творче!

Десять активістів гналися за геєм.
Впав один у яму, їх лишилось дев’ять.

Дев’ять активістів заблукали в лісі.
Люстрували провід, їх лишилось вісім.

Вісім активістів зі зрадниками билися.
Накивали п’ятками, семеро лишилося.

Сім тих активістів сперечались про фашистів.
Одного заткнули, їх лишилось шість.

Шість йшли активістів Леніна скидати.
Впав Ілліч у натовп, їх лишилось п’ять.

П’ять тих активістів гідністю помірялись.
Був один беззбройний, тож лишилося чотири.

Чотири активісти вийшли проти хабарів.
Грант не поділили, їх лишилось три.

Троє активістів славили героїв.
Стукача спіймали, їх лишилось двоє.

Двоє активістів на майдані з шинами
Обирали лідера; залишився один.

Останній активіст повісився у скруті,
Аби тільки не дихати одним повітрям з Путіним.

Законопроект Кабміну № 4629 від 10.05.2016 р. зобов’язує власника сайту або хостера протягом доби блокувати доступ до сайту за заявою про порушення авторського права чи сплатити штраф до 17 тис грн.

Нема сумнівів, що цей ганебний законопроект капітана Гройсмана буде активно продавлюватися у парламенті під корупційним тиском мафії голлівудських продюсерів, яка прагне контролювати Інтернет засобами жорсткої цензури.

Лицемірство ідеологів тиранії «копірайту» вражає. Вони викидають шалені кошти на те, щоб всі публічні площі були завішані рекламою їхніх, скажемо правду, не найкращих фільмів та музики, щоб всі популярні мас-медіа обговорювали та нахвалювали їхню халтуру та промивання мізків під виглядом культурного продукту. Пропагуючи власне дуте «лідерство» у країнах третього світу, вони встановлюють неймовірні розцінки за доступ до розпіарених пустишок. Вони не приховують намірів здирати надприбутки та купатися в розкошах, взявши в полон людство і спустошуючи кишені всього світу, одурманеного їхніми оманливими казками.

Голлівудські продюсери та їхні наймані знаменитості порівнюють з «піратами» тих, хто викладає для безкоштовного доступу перехвалені купленими оглядачами продажних таблоїдів, бездарні фільми на інформаційні звалища, де саме місце подібному хламу.

Але, на мою особисту думку, справжніми піратами є спекулянти кіно-шаурмою, які чіпляють на крюк несмаку та беруть на абордаж серця і мізки нещасного маніпульованого ними натовпу. І не меншими піратами є куплені політики, які беруть на абордаж публічний інформаційний простір, запроваджуючи цензуру Інтернету під приводом захисту авторського права.

Гнилий Титанік голлівудської кіно-монополії давно потопили свідомі громадяни США, цей Титанік налетів носом закону про блокування «піратських» сайтів (SOPA) прямо на айсберг бойкоту Голлівуду і благополучно затонув. Однак з корупційних корабелень каліфорнійського копірайтерського піратства ударними темпами спускають нові, зменшені та більш маневрені версії цього Титаніка, на яких морські піхотинці цензорів Інтернету вторгаються у країни третього світу. Не вдалося нашкодити вдома – нашкодимо беззахисним українцям, думають вони. Не вийде!

Будь-яка монополія є зловживанням правом, бо монополія свавільно обмежує права інших. Так, автори мають право на винагороду за працю та на створення власного капіталу, основи для подальшого створення шедеврів. Але автори не мають права узалежнювати народи від продуктів своєї творчості та забороняти поширення того, що вже було оприлюднене.

В сучасному світі існує чимало способів зібрати кошти на створення шедевру з тим, щоб у подальшому не забороняти нікому копіювання шедевру: це і краудфандинг, і проектний фандрейзинг, і поетапне фінансування (сподобалася перша серія – профінансуйте другу), і збір благодійних пожертв (сподобався кліп – допоможіть групі фінансово).

Примусово вилучати інформацію з публічного доступу означає інтелектуально обкрадати весь народ! З розвитком інформаційних технологій будь-які спроби узурпувати доступ до інформації приречені на поразку, бо копіювання та зберігання доступної інформації є природним правом людини, яке неможливо переписати ніякими монополістичними законодавчими актами. В світі достатньо свідомих людей, які боротимуться до останнього подиху за те, щоб вся суспільно важлива інформація, включаючи твори культури, була однаково доступна кожній людині без привілеїв та без сплати здирницької данини тиранії правлячої і розкошуючої еліти.

Я оголошую бойкот Голлівуду та решті ідеологів тиранії копірайту. Не буду – і вам не раджу – ходити в їхні кінотеатри, дивитися і обговорювати їхню попсу.

Аніж здаватися на розграбунок жадібним та нахабним копірайтерам – згадаймо класику та придивимося до сміливих експериментів сучасників.

Час дорожчий за гроші.

Треш голлівудських піратів агресивного копірайту не заслуговує ані копійки нашого заробітку, ані хвилини нашого часу.

Американці зупинили SOPA, українці теж не ликом шиті!

Юрій Шеляженко, правозахисник, письменник

Кожен день стоїмо на розпутті,
що є легше, а що правильніше,
і шукаємо з рук в які руки
як продати усе найсвятіше…

Всі дороги ведуть в кабінети,
де потрібні гроші і тіло,
ну а душі всі, як комети,
їм чоло ошаліло боліло.

Як втриматись і не втопитись,
не продатись за хліб і пів склянки…
За життя те чесне вхопитись,
та віддати всі злі лихоманки.

Корупція? Та що ж воно таке?
Для чого нам вона потрібна?
І може вийдемо ми вже з цього піке?
Вона ж така брудна і вкрай огидна!

Ми хочемо позбутися її,
Ламаємо на цьому мізки дні і ночі,
Але здається все-такі мені,
Що треба подивитись правді в очі.

Змінити можна все і докорінно,
Але потрібно з себе починати,
І над собою працювати так сумлінно –
Любов до себе і повагу проявляти!

А потім вже, від надлишку любові
До себе, починати поступово
Любити й поважати не по крові –
А просто кожного і всіх навколо!

Як тільки-но достатня кількість набереться,
Критична маса тих, хто так ведеться,
З корупцією все у нас минеться,
І більше віршів отаких писати не прийдеться!

Паскудні обличчя

ви полубоги хоч до чого тут полу
під вашим контролем всі райські сади
брудні жебраки й суперзірки футболу
до блиску вилизують ваші зади

ви судді підступні й злочинці підсудні
ганебні щури круті чуваки
народ поглядає на ваші паскудні
обличчя й стиска кулаки

на ваших офшорах всі гроші країни
у ваших кишенях вся їжа й вода
в повітрі вже чутно запах вагіни
народ не дебіли вам прийде пизда

Коррупция. Её мы видим сплошь и рядом. Заплатить врачу, чтобы лечили лучше, чем соседа в очереди. Заплатить преподавателю, чтобы получить хорошую оценку, не прикладывая усилий. Легко сказать: «Не давай». Проблема, увы, гораздо хуже и масштабнее.
Находясь в очереди к врачу, я стала свидетелем разговора двух женщин. Пытаясь избавиться от скуки, рассказывали истории из жизни. Одна из них вспомнила беременность и, стремясь поделиться опытом, сообщила, что если не заплатить деньги – к тебе лишний раз никто не подойдет. Тактично намекнут, а после сделают вид, что тебя нет. Мы всегда привыкли говорить, что коррупция – это сознательный выбор. А что, если выбора нет? Нет, я не говорю, что это хорошо или необходимо. Я говорю о том, что людей лишают этого выбора «платить или не платить». Естественно, это не в каждой больнице, но частота подобного явления привела к тому, что люди считают подобное своим долгом.
Теперь поговорим о тех случаях, когда выбор есть, но делается неправильно. У него два очага (я намеренно использую слово, кое часто употребляют по отношению к болезням). Первый – это алчность. Второй – лень.
Алчность побуждает брать или требовать денег. Лень призывает их дать, чтобы лишний раз не напрягаться и облегчить себе жизнь. Как я и говорила – проблема масштабна. Ведь куда масштабнее менталитета? Куда масштабнее таких пороков как алчность и лень? Каждый из нас обладает им в большей или меньшей мере. Но есть то, что делает человека человеком. Это мораль и высокие идеалы, которые возможны лишь при высоком уровне культуры общества. Когда «чистые руки» дороже всяких Феррари. Когда каждое усилие – это шаг вперед для роста личности, а не всего лишь вынужденное движение.

І сіль не така солона,
І цукор якийсь не той…
Суцільні дірки в законах
Природи, держави… Ой,

Немає кому латати,
Ще й очі їсть жар війни.
Міністри та депутати –
Діагнози, не чини.

То дуже страшна хвороба:
Ні в чому не знати мір.
Зникає людська подоба,
Не родич їм жоден звір.

Нічого нема святого,
Не спинить і грім гармат.
Копита, хвости і роги…
Для раю – не той формат.

Хто знає, що далі буде?
Чи довго той жах нести,
Коли навкруги – іуди,
Пилати й хрести, хрести?…

Як визріла незалежність,
Омріяна у віках,
Так вірили: нас, не лежнів,
Чекає щасливий шлях.

Бо й землі – такі родючі!
І руки – звідтіль ростуть.
Хіба ж хоч якесь гадюччя
Отруїть нам світлу путь?

Та що та земля, ті руки?
Свобода – чи не міраж?
Із пекла – та до розрухи,
То – вибір новітній наш?

Фарбований «Лис Микита»,
Що вчора сидів в цека,
Мов з іншої впав орбіти –
Персона свята така.

А ще – пацифіст моторний,
Здав ядерний арсенал.
Живим іще рукотворний
Отримав меморіал –
Не пам`ятник і не стелу.
З торбами пустив у світ,
Тож назву дали веселу
Візкам для валіз, чобіт…

Невдовзі на зміну «Лису»
Прийшов ще хитріший лис,
На голову, трохи лису,
Кудлатого пупа зніс.

Та Бог з ним, новим тим чубом,
Потішились – і мовчок.
Підкралася хижа згуба
До батька двох діточок,

Котрий не боявся правду
Доносити без прикрас.
Розправились люто, вправно,
І вогник яскравий згас,

І слово осиротіло,
Загублене між світлин.
Кому – «таращанське тіло»,
Кому – чоловік і син.

Чим далі у ліс, тим більше
І темряви, і трісок.
Чи легко живеться, вбивши,
Втоптавши в багно, в пісок?

Ґонґадзе і Чорновола
Пом`яне народ в віках.
Та вже проросли довкола
Безкарність, байдужість, страх…

Чи ситі вовки?… А вівці –
Чи цілі вони тепер?
Елітний серійний вбивця –
Почесний пенсіонер…

А той, що доніс на Стуса –
Антихристу нині кум –
Грошима від жиру трусить,
А людям – і сміх, і сум.

Нажите роками праці
Котові пішло під хвіст,
Тепер хоч зубами клацай,
А цей – марципани їсть.

Нова закарпатська дача,
Навколо – смерека, бук.
Та жінка примхливо плаче –
Багато в кущах гадюк.

І так їй від цього сумно,
Що й дача не до душі,
Та хтось її напоумив,
Що змії усі й вужі –
Не тільки отрута хижа
Й причина її страхів,
А ще й повсякденна їжа.
Для кого? – Для їжаків!

Від ляку бліда та квола…
За жестом її руки
Усіх їжаків довкола
Виловлюють лісники.

Спускаючи ріки поту,
Прочісують кожен ліс,
Бо втратить навік роботу,
Хто жодного не приніс.

Щасливий один на вдачу,
Припер тим вельможам трьох.
Насмілився трохи наче,
Хоча у душі «тьох-тьох»,
Наважився запитати:
– Чого в Україні так:
У розкоші депутати,
А кожен простий – бідняк?

Чи вижити нині можна?
Зростає на все ціна.
А дачний отой вельможа
Із пляшки хильнув вина
І, може, лише для хохми
(Дозволено це панам):
– Чим більше вас, – каже, – здохне,
Роздольніше буде нам.

Долаючи біль і втому
(Кому ж то не заболить?),
Подався лісник додому,
Неначе прозрівши вмить.

Роботу хоча й не втратив,
Та радості – повний нуль.
Полюють пани-сатрапи
На диких свиней, косуль.

Вирубують ліс карпатський,
Аж чується стогін гір.
І долі людські їм – цяцька,
І виграшка – кожен звір.

Лісник у думки полинув,
Та логіки не знайшов.
«Як вимре нас половина,
То виграє пан той що?

Залишаться жирні хами,
До діла, як сам, тяжкі,
Чиїми ж тоді руками
Ловитиме їжаків?»

А люди вже – любі друзі,
А руки – не крали, ні.
Та сохне калина в лузі,
Бур`ян росте на стерні.

І хтозна, ще доки б далі
До прірви нестися нам,
Якби на такі невдалі
Не зважився кроки хам.

Покірні, немов телята,
Терплячі, як ті воли.
Та каїна і пилата
Вже зносити не змогли.

Як перша Небесна сотня
Пішла у Господню вись,
Так вірили: відсьогодні
Не буде вже, як колись.

За те, що упало з неба
Дарунком до наших ніг,
Тепер віддали, раз треба,
Найкращих синів своїх.

Свобода, омита кров`ю –
То вже на казки-цяцьки.
…Аж раптом полізли ззовні
Не з миром, а навпаки
Оті, що п`янку свободу
Ніколи нам не простять,
Брехливі «брати» – заброди.
Наживку прийняв простак,
Пішли заробляти злидні,
Посіяли – косять жах.
І вже казочки новітні
Розрухою по думках.

Якби ж то одна морока –
Вже б спекались москаля,
І розквіту рік за роком
Свята б досягла земля.

Та в пуп`янках цвіт з`їдає
Зажерлива сарана,
Нема їй кінця і краю,
Бо спише усе війна.

Корупція – модне слово,
Не випалив і Майдан,
Позаздрить втікач в Ростові
І весь його хамський клан,
Бо ті, що прийшли до влади
По трунах, як по мосту,
Ще більше за хама крадуть,
Зневаживши суть святу.

Хіба ж тільки можновладці?
А хто напоумив нас
Давати по шоколадці
За довідку, в черзі час?

За послуги більш вагомі –
Пухкенький конверт, коньяк,
І чути в приймальнях гомін:
«Ти ба, знахабніли як!»

Хто ж ту стоголову гідру
Роками плекав, як міг?
Тепер їм усім до вітру
По колу наш марний біг.

Так просяться всі на палю,
Без жалості й без жолоб.
Як третій Майдан розпалять,
То ліпше хай «куля в лоб!»

Не буде більш хороводів,
Люстрації в смітниках.
Давно пролунало б: «Годі!»,
Бо вже не володар – страх.

Якби ж та війна проклята,
За статусом – не війна,
Не нишпорила по хатах.
Одні віддали сповна:
Хто сина, хто душу й тіло,
Хто все, що на смерть беріг.
А скільки осиротіло!
А скільки… інтриг, бариг!
А скільки з`явилось ботів,
Їм влада – немов брати,
Проплачених «патріотів» –
Хоч греблю бери гати.

Повчають нас, хто ми й де ми,
На правду – мішки лайна,
На біди усі й проблеми
Один аргумент – війна

Хай знищують правду щиру,
Невигідну для панів,
Хіба ж їм убити віру
І праведний людський гнів?

Їм схоже, набрид народ.
По-рабськи нам вимирати,
Закривши і очі, й рот?

Вже й голодом нас морили,
Й на розстріл «свої» вели,
А ми – все одно з могили,
Мов фенікси – із золи.

І цих, що набили пельку,
Народ наш переживе,
Святу відстоїть земельку,
Зерно проросте нове.

Неначе з вулкану жерла,
Прорве гнійником старе,
І та, що «іще не вмерла»,
Не вимре і не помре.

Воскресла бандуро, грай!
Не рабські тут «вимирати»,
А вільний козацький край!

Країно «хохла-укропа»!
З колін, по молитві, встань!
Ні Рашія, ні Європа
Не гідні твоїх страждань.

Нікому повік не вдасться
Привити нам рабства ген.
Проллється на землю щастя
З прадавніх пісень-легенд

І зірве всі більма з ока
Новітня яса-зоря,
Потішивши прах пророка

Травень 2016
Валентина Попелюшка (Жук)

Я – підлість, тупість і цинічність,
Мій вічний стиль життя – нахабство,
Я – самодурство, деспотичність,
Люблю підлеглих нице рабство

І проклинаю дух свободи,
Мить щиросердного єднання.
Мій жах нічний – це гнів народу,
Мій ідеал – його страждання,

Моя мета – побільше вкрасти,
Хоч маю вже мільярдні вклади.
Я – панівна елітна каста,
Сучасна українська влада.

Уяви собі місто Х у якому мешкає приблизно 10 тисяч таких же громадян України як і ти. Це звичайна провінція, котрими заповнена вся територія нашої прекрасної країни. І ось у нашого друга У починає боліти голова. Він йде до місцевої поліклініки і протягом години чекає під кабінетом де «ганяють чаї» і «чешуть язиками» ті, хто повинен щодня служити людям. Наш герой нарешті потрапляє до приймальні і там впадає до рук абсолютно байдужої істоти, що спрямовує його на аналіз крові. Вештаючись брудними коридорами, містер У знаходить двері лабораторії на дверях котрої висить загадковий напис на папірці із зошита – «Тільки із своїм скарифікатором». Нагадуємо, що «скарифікатор» – це така маленька металева пластинка із гострим виступом для проштрикування вашого пальця із метою взяття проби крові на аналіз. Отже, немає на то ради і треба йти до аптеки по цей хоча й не дорогий, але такий «дефіцитний» у поліклініці міста Х скарифікатор. Вистоявши чергу із такими ж рабами вітчизняної медицини як і він, У нарешті одержує необхідне знаряддя праці. А голова вже скоро лусне. Та й напевне дорогою до аптеки наш У вже заразив силу силенну інших нещасних без захисного «намордника». Через приблизно 1,5-2 години ми з нашим героєм вже увійшли до лабораторії. Лаборант-кровопивця бере наш скарифікатор і кладе його на стіл. Пан У помічає, що у шухляді стола лежить сила силенна таких «штрикалок» для пальця. Так як же це? Це ж дефіцит. І бюджетних грошей поліклініка ніби вже давно не бачила. Та спитатися якось соромно. Так вже ми виховані. У сумно дивиться на укус провінційного Дракули на своєму пальці і після чергових декількох годин очікування результатів аналізу знову йде до байдужої істоти по рецепт з непотрібних і потрібних чудодійних еліксирів за ціною Бугатті Вейрон. Щоправда наш У одержує 1500 гривень на місяць і тому вибирає тільки «бюджетне» зілля з аптеки. От таке воно містечко Х. А жити все ж треба. От і думайте самі: – що ж таке ця корупція?!

– Ого, та у Вас у грудях аж гуде! – дільничний терапевт, похитавши головою, приклала Аллі до спини головку фонендоскопа і почала уважно прослуховувати легені, намагаючись абстрагуватися від хрипучого свисту, який і без лікарського приладу було добре чути на увесь кабінет.
Алла вкрай рідко зверталася до лікарів. Коли хворіли діти чи щось тривожило в їхньому самопочутті, тоді, звісно, вона відразу вела їх до дитячої поліклініки. Свої ж власні недуги намагалася подолати самотужки. «Само пройде», – не раз відповідала чоловікові, коли його турбував її затяжний кашель чи зблідле обличчя. І часу було шкода, і нервів – адже туди тепер тільки потрап: черги, лайка під кабінетами. Та й не хотілося вкотре опинитися в неоднозначній ситуації, коли наче офіційно обстеження тобі мають зробити безкоштовно, але під кабінетом чуєш: «Скільки зараз дають за УЗД? Вже сто? Ще торік було п`ятдесят».
Однак сидіти далі вдома і лікуватися інгаляціями жінка вже не могла. Хвороба вкрай затягнулася і виснажила, а «на шиї» двоє маляток-дошкільняток. Чоловік працює, гроші додому приносить, але дім, діти – то все на ній. Не дай Боже геть злягти – і хоч ти криком кричи. Отож, відвівши вранці малечу до садочка, неохоче попленталася до поліклініки.
– Петрівно, напиши їй направлення на цифрову флюорографію, – прослухавши спину та груди Алли, вказала медсестрі лікарка. – А ви попросіть, хай вам результат дадуть відразу. І з ним – знову до мене.
– Ой, там така черга, – спохмурніла Алла, – я щойно проходила повз той кабінет, здогадувалася, що він мені сьогодні не минеться. І пишуть на дверях, що результат наступного дня.
– Так, але на цифровій вони бачать картину відразу. Ви й так досиділися. Не подобається мені, як ви дихаєте.
– Та мені й самій не подобається, – зітхнула Алла, взяла папірець, застібнулася і вийшла з кабінету.
Після того, як вони з чоловіком промайданили зиму в столиці, лишаючи малих на Іванову матір, обоє добряче перехворіли на пневмонію. Чоловік наче й вихаркав те запалення, а от у неї самої в грудях так і залишилося відчуття чогось зайвого, не потрібного, що вже впродовж року заважало їй вільно дихати. Іноді було важко договорити речення до кінця – бракувало повітря. Думала: то майданівська кіптява в легенях осіла. Вдома, біля гір, той увесь непотріб видихається, легені та бронхи очистяться, і все знову буде, як раніше. Однак неприємне відчуття так і не минало. А тепер ось іще гірше стало.
Сама себе подумки картаючи, що не зайняла чергу в кабінет флюорографії, ще йдучи до терапевта (знала ж напевне, що не минеться), Алла, запитавши крайнього, стомлено прихилилася до холодної стіни і спробувала розслабитися, відволіктися. Що з того, якщо вона буде нервувати, поглядати на годинник? Швидше однак не буде, а цього нудного набридливого стояння в черзі їй тепер ніяк не уникнути.
– Хтось є на просту флюорографію? – визирнула з кабінету молода сестричка.
Сонна черга заворушилася, загомоніла, кожен поспішив дістати папірець-направлення, навперебій тицяючи їх дівчині.
– У вас цифрова, треба чекати. І у вас цифрова. А ви заходьте.
Поділивши частину черги – тих, хто вже відстояв чимало часу і поволі просунувся ближче до заповітних дверей – на «цифрових» і «простих», медсестра внесла трохи різноманіття в найнудніше заняття зо трьох десятків людей.
Аллі було зле. Окрім хрипучого кашлю, її мучили ниття кісток та біль у грудях. Від слабкості підкошувалися ноги, однак сісти не було куди. На одній невеличкій лавці, що стояла біля стіни, пощастило поміститися двом бабусям та сухому, як яблуко для узвару, дідусеві. Щоб якось відволіктися, Алла почала читати різноманітні надписи, оголошення на стінах.
«Учасники АТО обслуговуються без черги», – побачила біля дверей, у які мала невдовзі зайти.
Алла окинула поглядом усю чергу: і тих, що іще залишилися поперед неї, і чималий натовп позаду. Спробувала собі уявити: якби в черзі виявився учасник АТО, що має право на позачергове обслуговування, –- цікаво, як би відреагувала черга? Чи не так, як нещодавно в маршрутці водій, що вимагав оплату за проїзд у хлопця в камуфляжі з підвішеною на пов`язці покаліченою рукою: «Я тебе туди не посилав!»
…Ось вже запросили трьох пацієнтів, що іще залишалися перед нею.
– Зараз буде п`ятнадцятихвилинна профілактична перерва, апаратура потребує невеликого відпочинку, – повідомила медсестра черзі, що обурено перепитувала: «Ну чому так довго?». – Якщо є ще хтось на просту – підходьте без черги.
Зачепившись поглядом за Аллу, запитала:
– Вам погано? Зайдіть всередину, тут є, де присісти.
Алла подякувала і зайшла. Виявилося, що за заповітними дверима був невеликий передпокій до двох кабінетів. Зліва – традиційна «стара» флюорографія, справа – цифрова. Поки Алла сиділа і чекала своєї черги, вона встигла помітити, що пацієнти, котрі по одному заходять наліво, невдовзі виходять звідти, передаючи естафету наступному. А от з тих двох, що при ній встигли зайти направо, жоден назад не вийшов. Голова розколювалася від болю, щоки горіли, в роті пересохло. «Хоч би це пекло якнайшвидше закінчилося», – тяжко зітхнула жінка. Вона намагалася не думати про змарновані плани – не зварений обід, не випрасувану білизну. Поглянула на годинник. До закінчення прийому її лікарки залишалося менше години. Чи встигне?
Ось у кабінет направо зайшов останній чоловік, що іще залишався перед нею. Двері залишилися ледь-ледь відчиненими, Алла крадькома зазирнула туди і з жахом помітила, що, ставши на квадратну підставку біля цифрового флюорографа, чоловік вмить ніби розчинився в повітрі. Захотілося піти геть, але її вже покликали заходити. Алла озирнулася навколо. І медсестра, що сиділа за столом, реєструючи пацієнтів, і ще дві жінки, що були в черзі за нею, поводилися так, ніби все йде цілком нормально. Алла не помітила ані тіні занепокоєння на їхніх обличчях і покірно пішла за жінкою в білому халаті.
– Ставайте отуди, – вказала рукою лікарка на той самий квадрат, з якого щойно безслідно зник попередній пацієнт.
Алла ступила на підставку. Щось ледь чутно зашуміло, завібрувало і понесло її догори, ніби ліфт. І ось вона вже стоїть у просторому коридорі – за логікою, поверхом вище від того, де знаходився кабінет флюорографії. Аллу охопив відчай, коли вона зрозуміла що знову потрапила до черги, іще більшої, ніж та, яку їй вже довелося марно вистояти. Довгий коридор увесь заповнений людьми, що чекали свого часу. Вони поволі просувалися до кабінету, розміщеного у самісінькому кінці, в торці коридору. Роздивившись усіх, хто стояв попереду, Алла побачила, що серед них чимало чоловіків у камуфляжі. Хтось із них був на милицях, хтось навіть в інвалідному візку. І на увесь коридор – жодної лавки чи стільця, щоб посадити хоча б когось із поранених.
В коридорі не було вікон. По обидва боки – суцільні стіни. «Як же я тут опинилася? Мають бути іще бодай одні двері – вхідні». Однак ніякого входу чи чогось подібного до нього Алла в коридорі не побачила. Черга майже не рухалася. Здавалося, час зупинився. Хтось неподалік тихо застогнав, і від того звуку серце болісно стиснулося. Як не намагалася зберігати спокій, все ж Алла готова була вибухнути гнівом. Та кому пред`являти претензії? На кого гніватися? Ситуація здавалася безглуздою і… безвихідною.
Раптом двері в кінці коридору широко відчинилися. Коридор, де панувала напівтемрява, тепер залило світлом – теплим, лагідним, до якого хотілося бігти і від якого не було потреби зажмурюватися. Інтуїтивно Алла, як і всі, хто був поруч, подалася вперед, та якась невидима сила легенько відштовхнула натовп, впустивши тільки якусь бабусю, котра у черзі була не першою. Ні обурення, ні лайки, як це було в попередній черзі. Бабуся покірно ступила вперед, двері враз зачинилися, і в коридорі знову запанували сутінки. Алла встигла прочитати біля дверей велику вивіску, подібну до тих, що вже бачила знадвору біля входу до поліклініки: «Починай з себе – не давай хабарів!» Коли вона побачила її вранці, заходячи всередину, гірко усміхнулася: «Чому ж вони не написали: «Починай з себе – не бери хабарів!»?» От якби один лікар, другий, третій категорично відмовився від запропонованої «грошової подяки», ще й добряче відчитав «благодійника», то пацієнти швидко б ту негідну звичку забули. А так заходиш до кабінету і мнешся, почуваючись дурнем, бо в кожному слові, жесті, погляді лікаря нав`язливо вбачаєш натяк на «гонорар», навіть якщо сам лікар про це й не думає. «Ми самі – пацієнти, батьки школярів та студентів, навіть вихованців дитсадочків – створили це безглузде замкнене коло, привчивши тих, хто нас обслуговує, до «віддяк»…
Алла повернулася в самий кінець черги. Чи довго їй тут іще стояти? Потрапити на прийом до дільничного терапевта вже не було ніякої надії. Доведеться ще й завтра витрачати час на таку неприємну, але наразі необхідну справу.
Задумавшись, вона й не зрозуміла, звідки взялася жінка літнього віку в не зовсім чистому білому халаті та такій же косинці на голові.
– А ви чого тут стоїте? – сердито смикнула вона Аллу.
– А де треба стояти? – безпорадно розвела руками та.
– Ходімо зі мною!
Жінка потягла Аллу вперед, не звертаючи увагу на поранених та калік, які залишалися позаду.
– Але ж там люди, їм тяжко чекати, – спробувала заперечити Алла, – я не хочу лізти без черги.
– До чого тут черга? – ще більш сердито буркнула санітарка.
Вони зупинилися біля самісіньких дверей, і жінка несподівано почала плескати Аллу по щоках.
– Що ви робите? – обурилася та.
– Намагаюся привести вас до тями, – почулося десь здалеку.
Алла струснула головою, ніби намагаючись вирватися з полону марева, і побачила над собою стривожене обличчя молоденької медсестри.
– Ну й налякали ви мене, – полегшено зітхнула та, подаючи Аллі склянку з водою. – Випийте і, якщо можете встати, заходьте, вже підійшла ваша черга.
Не встигнувши відійти від видіння чи марева, Алла хотіла було відмовитися від обстеження і піти додому. В голові шуміло, думки плуталися, важко було відшукати грань між реальністю і уявою. Все ж їй вдалося опанувати себе і зайти до кабінету. Вона побачила, як чоловік, що проходив обстеження до неї, взявши зі стільця верхній одяг, вийшов через другі двері, яких не було видно з входу.
– Закрийте зсередини, щоб ніхто не заглянув, і роздягайтеся вище пояса, – сказала їй лікарка-рентгенолог.
Алла слухняно виконала вказівки.
– Результат – завтра після тринадцятої, – лікарка зібралася кликати наступного.
– Моя дільнична просила взяти висновок сьогодні. Вона ще на прийомі, – Алла звірила час на екрані мобільного.
– Це буде коштувати двадцять гривень, – не моргнувши оком, повідомила рентгенолог.
Алла спохмурніла. Названа сума була символічною, але ж – неофіційною, бо сплачувати треба було не в касу поліклініки з отриманням чеку, а на місці «в шухляду». Її роздирали протиріччя: така дрібниця – вийняти з гаманця папірець, за який хіба що дві буханки хліба купиш, отримати результат обстеження і вже сьогодні отримати призначення для лікування. І стільки клопоту – приходити сюди завтра по обіді, а потім іще й післязавтра, бо її дільничний терапевт приймає тільки до дванадцятої… А хвороба буде й далі душити, погрожувати ускладненнями. Здавалося б, що тут думати? Однак перед очима Алли все ще стояло те марево-видіння, де біля дверей в кінці коридору «Починай з себе!»
«Хіба це хабар? – намагалася виправдати себе Алла. – Замість прийняти наступного лікарка має розшифрувати мою флюорографію, напевно, за цю терміновість варто заплатити такий дріб`язок». Вона вже потягнулася до сумки, щоб дістати гаманця, та враз ніби хто по руці вдарив. «З такої дрібниці починається увесь безлад, – подумки покартала себе, – і так легко знайти виправдання. Починай з себе! Або мовчи, коли щось тобі не до вподоби в твоєму місті, в твоїй країні».
Напевно, лікарка по-своєму зрозуміла заминку дивної пацієнтки. Побачивши терзання Алли, вона мовчки щось написала на папірцеві-бланкові і простягнула їй:
– Все добре у вас з легенями. Банальний бронхіт.
– Дякую, – полегшено видихнула Алла.
Їй здалося, ніби те незрозуміле зайве, що душило в грудях вже впродовж року, а тепер мало не звалило з ніг, непомітно зникло, розчинилося, давши їй волю. Алла глибоко вдихнула і видихнула вже без свисту та хрипу.
«Починай з себе», – пульсувало в скронях, коли вона поспішала до кабінету терапевта, тримаючи в руках результат цифрової флюорографії.

Новенькая машина, чёрного цвета, беспокоя свежие лужи на асфальте, не спеша заехала во двор, и аккуратно припарковалась у подъезда жилой многоэтажки. Также не спеша и вальяжно вышел из неё полный мужчина, годами подошедший к шестому десятку, в светло бежевом костюме. Поправив брюки на поясе, он достал с заднего сидения коричневый портфель и аккуратно закрыл дверь, нажав на сигнализацию. Бросив довольный взгляд на автомобиль, сверкавший новым лаком в косых лучах вечернего солнца, и сделав последние оценивающие движения, он повернулся в сторону своего подъезда, как чей-то знакомый голос окликнул его.
– Виктор Фёдорович! Добрый вечер, – добродушно сказал подходивший к нему пожилой мужчина, оказавшийся соседом из его подъезда, и протянул ему руку.
– Добрый, – без эмоций, почти официально, ответил тот и протянул свою руку в ответ.
– С работы? А я смотрю, машинку прикупили, – вопросительно сказал сосед, указывая взглядом на только что припаркованный автомобиль.
– Да, вот, уже неделю катаюсь … – сделав короткий полуоборот в сторону машины, немного оживившись, ответил Иван Иванович.
– А старую куда же, ещё бы поремонтировать и поездила бы?
– Куда уж хлам ремонтировать, пока работа и здоровье позволяют, решил прибарахлиться.
– Вам бы про здоровье…
– Врачи сказали беречь себя надо. Через недельку с женой поеду на отдых, – в многозначительном тоне сказал Виктор Фёдорович.
– И куда если не секрет? – спросил сосед и сделал внимательное выражение лица.
– Не секрет, да забыл. Замудрёно звучит.
– Аа, далеко значит.
Оба мужчины, продолжая перебрасываться короткими фразами, прошли (Иван Иванович впереди, сосед за ним) в подъезд и остановились у лифта, нажав кнопу вызова. Лифт опустился с девятого этажа и открыл перед ними двери.
– Вы первый, мне раньше выходить, – обращаясь с приглашающим движением руки, сказал сосед и по предложенной им очерёдности оба вошли в лифт.
Нажав кнопку с цифрой первой остановки, двери закрылись и лифт поехал наверх. Проехав несколько этажей, лифт внезапно остановился, дёрнулся вверх и опять остановился.
– Что случилось? – озабоченным тоном спросил Виктор Фёдорович, после пары секунд неопределённой тишины.
– Кармическая сила, облом. Свет есть, значит с мотором нелады, – с озадаченным видом сказал сосед. – Вот черти! – вскрикнул он – Только чинили и недели не прошло. Мотор же новый ставили.
При этих словах Виктор Фёдорович внутренне замер, прислушиваясь к забегавшим мыслям. Его пробил холодный пот, иголки простучали по телу и ноги уже не совсем твёрдые стали подводить в коленях. Ему ставало не по себе. Он прижался спиной в угол лифта и на время отрешился от действительности, погрузившись в недавние события.
– Что с вами? Не хорошо? – обеспокоено спросил сосед, увидевший такое состояние Виктора Фёдоровича.
За три месяца до этого.
Виктор Фёдорович, сидя в кожаном кресле, своего чиновничьего кабинета внимательно изучал документы на своём столе, как секретарь по селектору объявила посетителя.
– Пётр Алексеевич к вам, вы просили… – приятным и ровным голосом сказала секретарь, ухоженная женщина средних лет.
– Да, пусть входит… – сказал Виктор Фёдорович и оторвав внимание глаз от документов направил его на двери. – Пётр Алексеевич проходите, садитесь, – и после того как тот сел, он продолжил. – Тут у нас дело намечается, на бюджетный миллион. Ремонт городских лифтов, деньги уже выделили, сумма не малая, нужно осваивать. Так, что вот документы, ознакомьтесь, – и протянул их собеседнику.
Выждав паузу пока Пётр Алексеевич бегло прошёлся по содержимому документов, заострив внимание на цифрах, Виктор Фёдорович продолжил:
– Мы же можем, что-нибудь придумать, в свою пользу.
– Ну.., думаю по двигателям, можно придумать, по материалам отделки, не много, но можно; с нужным подрядчиком как всегда договориться.
– Сколько примерно?
– Думаю – двадцать, двадцать пять…
– Тридцать, – твёрдым ровным голосом сказал Виктор Фёдорович.
– Постараемся, – поджав губы и слегка плечами, ответил Пётр Алексеевич.
– Тогда занимайтесь. И так, что бы без особых сюрпризов, аккуратно, не в ущерб не вашим не нашим. И всё под моим личным контролем. Идите.
Нужно отметить, что Виктор Фёдорович, был очень, внимателен и осторожен в ведении подобных дел и ужасно не любил сюрпризов. Всё течение подотчётных ему дел и событий для него должно было быть предсказуемым.
Когда посетитель вышел из кабинета, Виктор Фёдорович зашёл в интернет, введя в строку браузера марку автомобиля. Выбрав подходящую ссылку на запрос, он стал переключать картинки, довольно повторяя про себя: «Ух, красавица! Скоро будешь моей».
– Вам не хорошо? – ещё раз повторил взволнованный сосед.
– Мне.., – приходя сознанием в реальность, подхрипшим голосом заглатывая слюну, не сразу ответил Виктор Фёдорович. – Всё нормально. Что-то сердце прихватило. Наверно боязнь замкнутых пространств, не могу в таких долго находиться.
– Хм, не знал. Вот через недельку поедите, передохнёте.
– Передохну… – с неискренней полуулыбкой, отвечал Виктор Фёдорович, водя глазами по кабинке лифта и будто не веря себе. «Так попасться, и где…» – думал он.
– Не переживайте, сейчас лифтёра вызовем, – продолжал успокаивая сосед и стал нажимать кнопку вызова на переговорном селекторе. – Что такое уснули они там! – многократно давя на кнопку, с возмущением говорил сосед. – И это не работает! Вот прохвосты, их бы без света и на целый день сюда, что б знали, как делать.
Виктор Фёдорович, будто застигнутый врасплох, нервно покусывал нижнюю губу, пытаясь, из бешено летавших мыслей, построить свои дельнейшие действия.
– Так, придётся звонить, – сказал сосед, доставая телефон и набрав номер спасательной службы. И пока они ждали приезда спасателей, он всё повторял: «Вот прохвосты, я им покажу как делать…»
Примерно через полчаса по другую сторону лифта послышались голоса: «Там кто-то есть?», – «Есть, есть» – отвечал им сосед. И после манипуляций с дверьми лифта они открылись и мужская голова, показалась, почему то сверху.
– Все живы? – с серьёзным видом спросил мужчина в форме спасателя.
Лифт застрял на полуэтаже между третьим и четвёртым этажами. Так что бы вылезти из кабины, нужно было приложить усилия. Соседа в виду его скромной комплекции, сильные руки спасателей, достали практически одним движением, а вот с Виктором Фёдоровичем пришлось повозиться. Первым, подав свой портфель и попросив поосторожнее с ним, он животом опёрся об этажное перекрытие и протянул обе руки. Очень неуклюже получилось (не с первого раза поймав нужную точку тяжести), когда его тянули, то живот и колени вытерли бетонный пол, оставив пыльные следы на светлой одежде.
Сухо поблагодарив своих спасителей и не особо обтряхивая севшую пыль, Виктор Фёдорович, переполненный неожиданными эмоциями, пошёл по ступенькам на свой этаж.
– Вы им там чертям скажите, вы их там накажите! – кричал ему в след сосед, активно жестикулируя руками, отчего Виктор Фёдорович только прибавил шаг.
Уже дома, не разуваясь, он сделал пару звонков, из-за чего он стал ещё более беспокойным и раздражительным и даже не поужинал. Наверно никогда ещё Виктор Фёдорович не ощутил так ясно шаткость своего положения. Всю ночь он плохо спал. Ему снился лифт, из которого не было выхода. И зловещий, будто с насмешкой голос соседа раздавался из селектора: «Кармическая сила! Кармическая сила!». Его покрывавшееся потом тело выкручивало и ломало, порываясь вырваться из невольного заточения, а спавшее сознание бредило беспокойными словами сквозь стиснутые зубы, что сильно перепугал его жену, не узнававшую его сегодняшним вечером. На утро ему вызвали скорую.
Текущим месяцем, ещё с десяток лифтов приказали долго жить, что не могло незаметно уйти от всеобщего внимания. “Офлайн” и “онлайн” общественность, будоражило по нарастающей, выбрасывая жёсткие потоки возмущений и комментариев. Инициативные группы от общественности, грозились твёрдыми намерениями, вывести на чистую воду всех нечистых на руку, а ведущие местных новостей – обещаниями пристально следить за ситуацией. Виктор Фёдорович, уже осознавший всю тревожность наставшего для него времени, принялся стойко держать компетентную оборону (с непременными пресс-конференциями), составленную из твёрдых отрицаний и происков никем не виданных врагов. А выставленная по флангам группа фанатов на пенсии громко скандировала свою поддержку в противовес такой же громкой «ганьбе!». Но, не смотря на это, уже ничто не могло отвратить кармическую отплату за это деяния; времена, которые принято говорить: «нынче уже не те», уже играли не в его пользу.

– По чім сьогодні скромність?
– Пів-гроша.
Неходова, не по путі й не в моді,
Ба, я скажу вам більше при нагоді –
Як скромний, то пропаща вже душа.

– По чім сьогодні чесність?
– Без ціни.
Нікому не потрібна й не цікава,
От хитрість і нахабство – інша справа,
Рекомендую, ходові вони.

– По чім сьогодні розум?
– Без потреб.
Без нього і простіше, й навіть краще.
Якщо дурний хтось буде чи ледащий,
А має гроші – все йому попре.

– По чім сьогодні правда?
– Вам яка –
Оголена чи повністю прикрита,
А може краще ще й підсолодити,
Щоб стала добра і неговірка?

– По чім сьогодні рими?
– Та за так!
Ще хтось стражда таким? Повірить важко.
Хоч часом запита залітна пташка –
Чи дивний мрійник, чи простий дивак.

– По чім свобода?
– Справжня і без меж?
Ой, стережіться вляпатися здуру,
Бо зразу ж нацькують на вас цензуру.
Свободи я не раджу брати теж.

– По чім сьогодні совість?
– Неліквід.
Хіба в наш час таке комусь ще треба?
Із нею не вхопити зірки з неба.
Чеснот не терпить корупційний світ.

Без права народ,
Низи без свобод,
Верхи без чеснот —
Корупція скалиться грізно.
Досвітні вогні
Бери для борні —
Випалюй, допоки не пізно!

країна, в якій школярі дружно курять за школою,
а через раз навіть із вчителем.
місто, де рідко вступають у транспорті
пасажирам з дітьми, вагітним, похилим.
дім, де двічі на тиждень відключають воду.
“я тут народилась! я тут хочу жити!”
а потім ми виходимо на мітинг
і дружно горланимо “слава героям!”,
а ще потім удома
по телефону
всім друзям, знайомим:
“у нас, мовляв, все добре”,
найкраща сім’я у світі.

давайте відкриємо очі.
давайте побачимо правду.
візьмемо себе у руки!
перестанемо вірити в бога, президента,
давайте вірити (!) – неважливо (!) –
Україна, Європа… – увесь всесвіт починається з тебе!

Дискредитуй його! Він – вільний журналіст,
В якого хочеться стріляти і стріляти.
Така нагода! Край роботи непочатий!
Зосталось дочитати прес-реліз,
Переконатися у сухості патронів,
А після цього – правосуддя на межі.
Жорсткіше можна! Тож прохаю: підкажи,
Як обпливти загату церемоній,
Аби цензурою строчити наповал
За кожне судження, узяте із контексту.
Подвійний відступ у абзаці – це переступ,
В якому розбереться трибунал.
І підсумується розплата журналіста
За чисті наміри, за чистий записник,
За те, що з сажею пішов на кревний стик.
А совість залишилася – пречиста.
Акредитуй його, перепустку надай
На ту подію, де виконувати вирок
Собі самому доведеться. Без копірок.
За ексклюзив заробить він «на чай».

© Сергій Сіваченко

Хто ми? Що ми? Нащо люди?
Всі питаєм. Б’ють у груди
З криком ставники з чинами
Звідки й нащо ми із вами

Кажуть знають, й хто є ворог
Й що є вірно, й кому сором
Кажуть знають. Ті паскуди
Кровопивці недолюди

Що керують диким царством
Цим чарівним дивокраєм
Що і як тут добре знаєм
Ми із вами. Й частку маєм.

Що і як тут страшно знати
Хто на кому мав стояти,
Хто чию тут руку миє
І чиє то сонце гріє

Й чий то вітер стиха віє
Понад світом, що чорніє
В ніч й про мир і щастя мріє
Поки місяць снами сіє

Бідну землю, з бідним людом
Що лиш Божим вічним судом
Сподівається карати
Злодіїв що вкрали мати

Вкрали в старості й бідноти
І в дитячої голоти
І в землі самої, й в смерті
Й стіни, й одяги обдерті

В дивокраї – дивоцарстві
Руки руки злотом миють
Хата з краю в кожнім гаї
Та й добра туди збирають

Тишком-нишком тягнуть, сунуть
Трішки там, й потроху всюди
Поки грім не вдарить в груди
Хай там інше якось буде

Руки руки з віку миють
Кожні руки митись вміють,
Вміють мити. Добре жити
Й жити чесно ваще вміти

В дивокраї. Недолюди
Вічно б’ють – лупцюють в груди
Кровопивці із чинами
Миють руки із панами

Сумно – страшно бачить, знати
Як страждає з того мати…
В тій землі, де білі хати
Добрі люди варті страти

А не добрі – владу мати
Й тих хто мало вкрав – за грати
Ну а тих хто вкрав багато
Мусим, браття, шанувати

Золоті ж бо руки мають
Й довгі. І чужі вмивають
Щедро. Той хто мало вкрав
Раз, вже з вік не злізе з лав

Страшно жити й страшно бачить
Як те все, й які безсилі
Ті янголи білокрилі
Що рекли нам жити в мирі

На землі де повно хлібу
І цвітуть сади вишневі
Де річки плодили рибу
Мали б бути всі веселі

Та не можуть. Всі не рівні
І закон слабкого душить
Доки руки руки миють
Правда світу очі сушить

Тож поборемо те лихо
Одцураємось недолі
Де народ жадає волі
Буде в досталь й хлібу й солі

Де рука руки не миє
Спільне сонце землю гріє
Й вітер стиха віє-мріє
Понад світом що чорніє

В ніч. Там місяць снами сіє
Добру землю, що радіє,
Й добрий люд, що силу має
Й що і нащо гарно знає

Там посадники з чинами
Ведуть справи над панами
Там народ народом править
Й волю, й правду доля славить

Там де руки рук не миють
Й руки митися не вміють
Спільне сонце, люд вродливий
І до права шанобливий

Вільний вітер, тихі ночі…
Правда віку сушить очі
Й душить жаром. Розпаляє
Той вогонь що в серці має

Кожен з нас. Що тьму лякає
Й другого вогню шукає
В вічній темряві і смуті
Де дурні й мудрі скуті

Спільним лихом. Нужбо люди
Хай тікають ті паскуди
Хай пала вогонь правденний
Хай зжере чортів до тла!

Пане Порошенко, час настав,
Ви потрібні, Ви і обіцянки,
Свята доля бути за Христа,
І забудьте про офшорні банки.

Час настав для правди, не брехні,
Для свободи, не для хабарів,
Україна вже давно в вогні,
Лиш почуйте нових кобзарів.

Вам немає місця на Голгофі,
Як немає місця у серцях,
Тож подібно бурі, катастрофі,
Ваш “голодомор” то є наш страх.

Нагодуйте правдою мене,
Без корупції, ілюзій і піару,
Наш народ коли вже прожене,
Ненаситну жадібну отару?

Голодую я без правди і чеснот,
Без повітря злагоди і миру,
Забагато бруду і скорбот,
Бачу лише владу я нещиру.

Медіа годує ГМО,
І хабарники корупцію «долають»,
Для душі моєї це більмо,
Бо отруту українці споживають.

Я росту наперед закована
Необхідністю лізти в борги,
Поки буде комусь подарована
Моя доля грошима ваги.
Я воліла б зайняти місце
Серед кращих, успішних людей,
Поки хтось не замовив слі̀вце
За «вагомість» інших ідей.
То, скажіть, куди мені їхати,
Де собі будувати дім,
Якщо тими ж самими віхами
Нас ошукують, а ми мовчим.
Олександра Іванова
(ВІ́ХА, и, жін. -2. перен. Те, що становить етап у розвитку кого-, чого-небудь. )

Я знаю, що в Бога є рівність
В природи баланс є у всьому
Але ж тут суспільна нерівність
Чому ж я не вірю нікому

Доценти, світила науки
Беруть хабарі за оцінки
Із їжею в вічній розлуці
Студенти вже знають розцінки

І хочеться люду кричати
Та страх, що тебе не почують
Але ж я не можу мовчати
У владі думок, ще не чують

І вуз такий наче пристойний
Ніколи б і гадки не мала
Що препод якийсь безсоромний
Знеславить ім’я Драгомана.

Наталія Політова

Михаил Саакашвили – наверное один за Украину,
Среди министров, депутатов, других “слуг”.
Ему министр – дел внутренних Арсен Аваков,
Да и премьер-министр Арсений Яценюк
Сказали убираться с Украины –
После доклада о коррупции в стране.
Посмотрим мы на этих – “слуг народа”
Сквозь призму ихних «выполненных дел»…
Аваков – ну напомнить нам всем можешь:
кого из власть-имущих посадил?…, ой – НИКОГО!
А обещался когда то – ворюг всех-всех в стране пересадить!
А цирк с милицией конечно «много» стоит – на отделениях вывески менять!!!
Генералитет при этом, всем составом,
«Прикормленные» – на местах своих и оставлять!?
А Яценюк – ты помнишь, а Арсений, ты говорил, что газа – «завались»
По 70 долларов ты обещал когда то Сеня, на Украине газом всех снабдить,
А олигархам по 400…, ты помнишь? Попутал что-то Сеня ты с тех пор…
Ахметову ты продаешь всего за сотню, народу – за 400! ПОЗОР!
Субсидии твои скажу я просто Сеня… Так это вовсе высший пилотаж –
Средь нищих ищешь ты, кто чуть сильнее,
Они и платят все, за всех – какой пассаж…
Поэтому скажу я прямо, не лукавя, кому уж если и убраться со страны,
То это пусть Аваков, и ты – Сеня…
И “убраться” это значит – люстрация, под суд и конфискация,
А там недалеко и до тюрьмы…

На многії літа – Ганьба!
Всім тим, хто продав Неньку Україну…
Сказавши, що вона їм не потрібна,
бо щось такого їм не додала…
Це схоже – як алкаш – синок
всі гроші вибива із мати…
А потім йде в шинок бухати.
Додому нічого іти!
В шинку дитина і живи!

Моя Країна – Україна!
Велика і Людьми багата і розумом наділена.
В ній погань розжилась і всім хотіла рота заліпляти,
Горілкой горло заливати, туман згущати від тютюну, а очі щоб від tv-шоу,
Не бачили лайно будь де і їх не бачили ніде, бо тягне погань все з Країни,
І в кожного із гаманця, все тягне – пиха в ній така…
А ще й наркотики возили, людей травили і ділили дорогоцінні Землі наші, Мішками лічать грошенята… Ан не змоглося владі цій!
Покинувши свої палаци тікають ті царьки із хати,
Їх Люд від відчаю вогнем і димом витравляв з Країни!
Із нашій Неньки України!
Майдан Новий збудує з нами – Нова, з Народом Вільним влада!
Да що Майдан, нам всю Країну!
Велику нашу Україну від погані очистить треба і будувати знову все!
Хай в новій чистій Україні – Всі Люди Щасливо живуть!
Нове будують! Сіють, жнуть!

Коли говорять про корупцію, одразу згадують абстрактних «вони». Здебільшого під «ними» маються на увазі державні діячі різних чинів та посад від голів міських рад до кандидатів в різноманітні партії, та чиновників з Верховної ради – котрі «тільки й роблять що крадуть».
Але чомусь людям не спадає на думку згадувати те, як вони після останнього візиту до лікаря, «віддячили» дорогим коньяком чи ласощами. Чомусь людям не спадає на думку, те, що їхні діти учаться у Вишах, де повно рідні. Чомусь їм не спадає на думку те, що вони і стимулюють цю саму корупцію, і є її головним рушієм, та ґенезисом. Саме така, з виду нешкідлива корупція, запускає ланцюгову реакцію, яка і породжує офшори, і тому подібні страшні речі, котрі так люблять обговорювати обивателі.
Ще один різновид «нешкідливої» корупції можна прослідкувати просто в нашому менталітеті. В ньому є багато ракових пухлин, і одна з них це так зване «кумівство». А саме, як тільки хтось з родини займає керівну посаду де-небудь, він намагається затягти до себе якомога більше своїх родичів, або, в рідких випадках, їх йому нав’язують. Тобто місця для кваліфікованих спеціалістів резервуються під «своїх», котрі не кумекають і близько в тому, але «Пєтю вигнали з унівєру за прогули, Вась, ну устрой його в себе», і т.п. і влаштовують.
Як сказав один мертвий музикант «Ти сам собі країна…». Я терпіти не можу його творчість, але тут не можу з ним не погодитись. Я свято вірю в те, що народ має ту владу, на котру цілком заслуговує.

Звичайні громадяни і чиновники живуть на різних планетах. Планета звичайних громадян називається «Адаптація», планета чиновників і політиків – «Псевдоеліта». На жаль, зв’язок між цими двома цивілізаціями односторонній – мешканці Псевдоеліти визнають лише позаземні контакти, які ініціюють саме вони, наприклад, коли їм потрібно отримати щось, що самі вони зробити або заробити не в змозі. У такій ситуації зоряні псевдоелітні крейсери «Законодавство» та «Силові структури» стрімко рейдерують Адаптацію. В усіх інших випадках астрономи та подібні представники Псевдоеліти повністю відкидають існування життя на інших планетах, а отже наявність іноземних цивілізацій і, зокрема, Адаптації.

Ксенопсихологи зазначають, що населення планети Адаптація наскрізь просякнуте мазохізмом і комплексом неповноцінності, це навіть вітається у адаптаційному суспільстві. Що б не сталося, громадяни цієї планети безініціативно сприймають рабовласництво в надії на те, що або пронесе, або вони самі колись стануть рабовласниками. На обох планетах такий астрономічний стан речей відзначається святкуванням циклу затемнення здорового глузду – виборами ідолів. Зазвичай обираються одні й ті ж самі пастори монопольної секти «Брати і сестри Корупції». І так з циклу в цикл… З циклу в цикл до тотального занепаду…

Якщо Ви читаєте цей текст, знайте, є третя планета, на якій мешкаю я та ще декілька мільйонів українців!!! І ми робимо навіть безглузді речі, тільки б гідно жити у просторі трьох планет, виміри яких перетинаються! Ну в якому адекватному світі його мешканці пишуть листа самому Президенту з приводу елементарних речей, зокрема стосовно нанесення пішохідної розмітки на вулиці Ольжича в місті Києві? І в якому цивілізованому світі лист від Адміністрації Президента не виконується Київською міською державною адміністрацією, службою ОДР та корпорацією «Київавтодор», навіть тоді, коли їх керівництво повідомлене про підвищений ризик для життя пішоходів? Чи справді існує розумне життя на перших двох планетах? Здається вони усі там заодно.

Сьогодні я готую нового листа Президенту, тому що громада попросила. Шкода, але попросили люди не з планети Адаптація – тим все одно. І ця ситуація, реальне дежавю, нагадує мені кінострічку «Втеча з Шоушенка», коли головний герой роками писав листи до органів державної влади щодо одного простого питання.

Він виграв, врешті решт. Тому я все більше усвідомлюю, що у кожного має бути своя «Втеча з Шоушенка» – набуття свободи від «в’язниці свавілля» на рідній землі. Свої кроки я вже спланував. Ви, саме Ви, і саме зараз, зі мною?

P.S. Так як же називається третя планета?

“А гроші і є гроші. Приємно, коли є чим платити в ресторані, за житло. Це банальний вислів, що щастя не в грошах … за гроші ти набуваєш свободу, свободу жити так, як того хочеш” , – слова одного із визначних акторів сучасності – Кіану Рівза. Треба ще пошукати достойні аргументи, щоб із цим не погодитись, проте страшно усвідомлювати те, якими “дешевими” ці самі гроші нас зробили. Вони викували в нашій країні страшну хворобу, чуму під назвою “корупція”.
Як вчить нас славна Вікіпедія, “Корупція – протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність та продажність громадських і політичних діячів”. Все вирішують папірці: в кого їх більше – той правий і має слово. Ті папірці, знаєте, як затикачка вже всюди і всім. В наш час людям соромно йти на прийом у державну лікарню хоча б без сотні гривень у своєму, ітак, скудному гаманцеві. Хтось називає це відверто – хабарем, а хтось, відводячи погляд, подякою за роботу. Проте, знаєте, подяка лікаря очікує в якості заробітної платні в кінці місяця, як на те вже пішло, і нехай то не сотні тисяч гривень, але ж ніхто не примушує працювати саме тут. Відверто кажучи, наш народ настроєний на те, що якщо не дати лікареві грошей, то в якості пацієнта ви цікаві йому не будете і медичний огляд вас очікує відповідний. Саме ганебне, що все це виявляється правдою…у більшості випадків це саме так.
Та ж сама ситуація із садочками, школами, університетами – поки не дасиш тим службовим особам папірців із банкнотами з енною кількістю нулів, то пробитися до лав науки і отримати потім освіту – занадто важко, навіть якщо ти справді хочеш і прагнеш тих знань. І так із всіма нашими українськими закладами: якщо хочеш, щоб тебе, взагалі, помітили та відносились, як до людини – дай грошей! Але, хвилиночку, ми – люди повинні ще й платити за те, щоб до нас відносились, як до людей? А ви ніколи не помічали того, що батьки із самого дитинства навчають дітей тому, що треба вивчитися і знайти престижну роботу, котра буде приносити багато грошей? Не задоволення, втіху та радість, а саме грошей, котрі потім можна виміняти на людське ставлення до себе. Ось чому ми не живемо, а виживаємо.
Нічого святого в наших душах нема, а ще до церкви на свята ходимо… Складається враження, що заради статків деякі люди готові продати навіть власну душу. Все куплено, все проплачено. Якою ж може бути країна, якщо розуміння життя її народу таке? Розруха, перш за все, в нас самих. Наш мозок вже запрограмований на те, що, збудувавши гарний будинок, накупивши купу дорогого одягу, та, поснідавши лобстерами, можна здобути істинне щастя. Ми забуваємо, що в цьому світі є, банально, лишень гостями і навіть коли нас не стане — життя йтиме своєю чередою. Хтось піде, а хтось з’явиться і єдине, що житиме завжди — пам’ять. Хоча хто ж звертає увагу на це поки сам живий-здоровий і все горить в руках?
Людині завжди буде мало, тому не дивуймося всім нашим громадським і політичним діячам, котрі мають стояти стіною на варті країни та відстоювати її щасливе майбутнє, а вони ж, натомість…напхавши у кишені, тікають. Ті ж, хто лишається – на повну користуються своїм соціальним положенням в країні і здається, закони їм не писані… Наша буденність. І все так добре зафарбовується рожевими фарбами тих, хто пише нашій владі промови та знімає передвиборчі ролики, дійсно — майстри своєї справи. Проте, ніхто вже нікому не вірить і вибирає народ у виборчому бюлетені серед тих, хто менше всього обіцяв і робив хороші справи з меншою показухою, ніж інші.
Чи можна викоренити корупцію із просторів нашої країни? Можна. Звичайно, від неї практично неможливо позбавитись повністю, але звести до мінімуму — справа підйомна. Серед різноманіття країн є такі, котрі також потопали від масової злочинності, але їхня влада пішла на радикальні вчинки і в команді з громадськістю змогла побороти все, а також вивести їх на арену світового значення.
В Україні слід побудувати таку систему, в котрій бути корупціонером є не тільки соромно, а ще й дуже небезпечно. Досвід певних країн доводить, що коли уряд має на меті вести боротьбу із безкарністю, то йому треба вжити наступні методи:
Дати чітке визначення видам корупції та затвердити їх законодавчо;
змінити кадрову політику: підбирати в органи боротьби з корупцією освічених, молодих студентів, котрі не мають ніяких “шкідливих” зв’язків та забезпечити їм гідний заробіток;
забезпечити жорсткий рівневий контроль за відповідністю прибутків та витрат всіх чиновників, а також членів їхніх сімей у всіх відомостях та інститутах влади;
забезпечити незалежний контроль над роботою органів у боротьбі з корупцією зі всіх сторін громадськості, незалежного експертного товариства та ЗМІ;
забезпечити довічну дискваліфікацію ( з конфіскацією майна) державних службовців, засуджених згідно корупційним статтям.
Але, дивлячись на купку олігархів в уряді, що здатні лиш “трусити” державний бюджет, а в перервах між тим здійснювати насилля над народом, схоже, українцям слід самим створити свою систему, котра працюватиме незалежно від влади та в інтересах нас самих. Розпочати можна з соціальних мереж в інтернеті, адже на даний час це найшвидший розповсюджувач інформації, до котрого має доступ кожен.
І ніхто не каже, що зміни відбудуться через рік. Дай Боже, через 30 років озирнутися назад і зрозуміти, що в країні нарешті запанувала правда! Проте, для цього треба діяти вже зараз, не чекаючи поки у людей при владі прокинеться совість. У багатьох із нас немає цих безкінечних років молитов та сподівань на краще, бо час кожного невпинно мчить. А поки, корупція, то є вся наша країна: починаючи від малих підприємств, закінчуючи урядом; від маленьких сіл і до гігантських міст.

Сегодня даже ребёнок в Украине знает, что это плохо – брать и давать взятки, – поэтому не будем углубляться в суть самого явления, а постараемся выяснить причины тотального распространения коррупции в Украине. Что, в свою очередь, позволит ответить на главный вопрос, вынесенный в заголовок. Возьмём за основу лишь известный афоризм – если звёзды зажигают, значит это кому-нибудь нужно.
Предлагаю всё общество условно разделить на три большие социальные группы: чиновники, принимающие решения (начиная от президента и заканчивая сельским головой), бизнес (большой, малый и средний) и «пересічних громадян», которые живут от зарплаты до зарплаты. В процентном отношении это может выглядеть примерно 5% – 20% – 75%. Теперь посмотрим, кому коррупция – «мать родна», и насколько сильны сами «родственные чувства».
Все мы понимаем, почему большинство хитрых и прытких украинцев рвутся во власть – исполнительную, законодательную – не важно. Потому что власть – это своеобразная кормушка, и для того чтобы сунуть туда своё рыло, необходимо научиться принимать нужные решения. Например, понять, что подписывать и с кем делиться. А затем настаёт время получать за это грязные деньги, ибо они не пахнут. Лучший бизнес – воровство из бюджета, так сложилось исторически.
Путь к бюджету очень часто лежит через «всеобщие и честные» выборы. Они в Украине всегда стоили больших денег, независимо от изменений избирательной системы (партийная, мажоритарная, смешанная.) Поэтому честным людям туда путь заказан. В избирательную кампанию вкладывают очень серьёзные средства, которые затем нужно «отбить». Своего ресурса не хватит, а взяв чужие, кандидаты в депутаты тут же превращаются в податливых марионеток. Так называемые кнопкодавство и тушкование – следствия сего процесса. Ни одно решение не принимается в Верховной Раде без согласования с теми, кто платит нардепу главную зарплату. Олигарх Коломойский имеет, говорят, до сотни таких тушек, они есть у Ахметова, Фирташа, других олигархов. Когда Президенту необходимо провести важный вопрос в ВР, он кланяется тем, кто принимает решения и руководит марионетками.
На деле «президентские услуги» могут выглядеть примерно так. Не так давно хозяин Запорожского автозавода, не умея конкурировать честно, потребовал у президента «поддержать отечественного товаропроизводителя» и повысить пошлины на подержанные иномарки. Глава государства не мог отказать «уважаемому человеку» в его патриотических чувствах и согласился, позабыв, что рынок исключает создание монополий. Антимонопольный комитет ничего не заметил, потому что нельзя ослушаться президента – он назначает и снимает с должности. Налицо коррупционная схема, в которой участвуют высшие должностные лица страны. Вот почему любой президент, губернатор или мэр стараются цементировать свою власть, назначая чиновников по принципу личной преданности, а не по профессиональным качествам. Генеральный прокурор, Конституционный суд, Антикоррупционное бюро, СБУ и иные ключевые организации подчиняются высшему руководству, ибо они от него зависимы напрямую. Такая схема действует абсолютно на всех уровнях власти.
Общую проблему усугубляет ещё и тот факт, что любой законодательный орган в Украине представляет собой организацию коллективной безответственности, где никто не несёт персональной ответственности за принимаемые решение. Если заставить депутата отвечать за свои поступки, то он десять раз задумается, стоит ли баллотироваться. Сегодня же без всякого риска только за поднятие руки в сессионном зале можно заработать миллионы – себе и своим детям. Это ли не выгодный бизнес? Риска – никакого. Зачем руководить заводом и иметь массу «головных болей» с налоговыми органами, прокурорами и трудовым коллективом, требующим своевременной зарплаты? Примерно такие же коррупционные схемы существуют и во власти исполнительной, с той лишь разницей, что у тех чиновников нет депутатского иммунитета.
Поэтому пяти процентам населения бороться с коррупцией не выгодно, рушатся их надежды на лёгкие деньги. В то же время хочется получать кредиты от МВФ, от Евросоюза, поскольку голодный народ готов на бунт. Выход один – создавать имитацию борьбы с коррупцией, что, собственно, и происходит.
Выгодна ли коррупция бизнесу? Крупному – да, поскольку олигархи уже давно управляют страной и принимают важнейшие решения. Президент – самый главный олигарх, он первый нарушитель закона, следовательно, украинские законы, включая Конституцию, к нему применить нельзя. В стране с избирательным правосудием коррупцию никогда не поборешь.
Средний и мелкий бизнес, в принципе, не против искоренения этого общественного зла, оно мешает развиваться, однако существует опасения, что, нарушив уже откатанные схемы, очень сложно будет внедрить новые. Кому давать? Сколько? Каковы гарантии? Вот главные вопросы, на которые сегодня у бизнесмена средней руки нет ответа. А если не давать вообще, как тогда всё будет работать? Давайте представим конкретную ситуацию. Энергетика – отрасль, где коррупция достигла своего апогея, особенно энергетика атомная. Особенно в лице руководителей ГП (государственного предприятия) НАЭК «Энергоатом».
Атомные станции Украины давно лишены статуса юрлиц, поэтому все решения принимаются в Киеве. Закупки, ремонт сложного оборудования, реконструкция энергоблоков – всё это стоит колоссальных денег. Десятилетия подряд нам твердили: так нужно для безопасной работы АЭС. Перестали твердить только после того, как госзакупки сделали прозрачными, и то с оговорками. Откуда же дороговизна? По мнению многих экспертов, коррупционная составляющая при выполнении ремонтов энергоблоков составляет более 50% вложенных средств. Заметим – государственных, а государство – это большая дойная корова. Поэтому закрутил болтик монтажник, и операция стоит в пять раз дороже, чем если бы это сделал слесарь на обычном заводе. Дутые сметы приобрели настолько астрономические размеры в ядерной энергетике, что не поддаются никакой логике. Между тем, все затраты входят в стоимость тарифов, которые теперь повышаются по нескольку раз в год.
Почему же молчит 75 процентов населения – учителя, врачи, работники культуры, учёные, получающие мизерные доходы?
Во-первых, положа руку на сердце, заметим, что не все представители данной когорты живут на одну зарплату. Поборы в школах, вымогательство на операции, взятки в вузах – яркое тому подтверждение. Эти люди, может быть, и боролись бы с коррупционерами, но они сами не чисты на руку. Остаются только те, кто не имеет возможности что-то взять, либо не делает этого из убеждений. Почему они не восстанут?
Политологи и социологи называют это низкой социальной активностью масс. В Исландии народ, узнав об офшорных счетах премьера, тут же вышел на улицы и потребовал отставки. В Украине люди проглотили пилюлю придворных экономистов, до хрипоты убеждавших, что ничего противозаконного Президент не сделал. А этические нормы? Они – не в счёт.
Как же пробудить политическую активность масс? Как их заставить понять, что пока не будет в стране общественного контроля за властью, ничего не изменится, а сахарный петушок в виде безвизового режима – всего лишь отвлекающий манёвр? Поедет ли учитель, получающий 2 тысячи гривен, путешествовать в Швейцарию, где гамбургер стоит треть его зарплаты?
Пробуждение социальной активности сегодня – задача общественных организаций, журналистов, просто думающих неравнодушных людей, призванных стать детонатором в данном процессе. Когда-то под лозунгом «Все на борьбу с Деникиным!» мы победили Деникина. Теперь настал час бороться с коррупцией – всем миром.

Ти проковтнеш теленовини зранку,
так як пігулку
до сніданку.
І чергові диктатори доби
вже традиційно сфокусують вправно
твої світогляди,
і попливеш як всі
в одному руслі,
під прапорами партії в руках,
продуктом технологій,
чи гарматним м’ясом.
І серед стада, що поженуть пастирі,
тебе від інших вже не відрізнити.
Ще будуть постмодерних інсталяцій
ковтки повітря впійманої риби…
І вже по тому прийдуть трансформації
передчуття великих змін потреби.
Із розумінням що на світі інші
і небеса попами не поділені,
і землі бюрократами не мірені,
і мрій твоїх матерії не зношені.
І ще себе ти будеш відкривати
наче Колумб незвідану Америку.
І на полотнах станеш малювати
геть іншої країни…
І ми напишем безліч України
з світоглядних всецвіть із різнобарвів,
і будуть безміри її світів,
наступних та модерних ідеалів,
прообрази, ескізи других Всесвітів,
в всезмінах

© Микола Істин


Після прекрасно-багряних,
й трагічно-кровавих
мозаїк майданів,
де з велелюдності
склалося словосполучення – Революція Гідності.
Зазвичай, на кола свої повертатися дано –
земель і будівель корупції.
І владі оновленій, на плечах революції
крізь юрбу пропихатися, з свитою
чиновництва не святою,
кабінетних формацій проводирів,
від яких замерзає вільноплинна суспільства ріка,
й між людиною творчою
і посадовою
знов з’являється рів.
І від бюрократа добра годі свободі чекати,
ну хіба лиш коли на горі буде чути свист рака.
Революціонеру і воїну,
правду про пані-державу свою
варто дізнатись,
про ту виборювати яку,
і захищати.
І на постскриптум,
мікрофона скрутивши,
скажу: – революції всі, як колись помаранчева,
так і нинішня, і ще майбутні,
потребують світоглядної наступності
форми і змісту,
а без цього будуть приречені.


Поступ – це не тільки
як законсервовані кільки –
євровпорядкований край,
чи тикнутий пальцем у небо анонсований рай.
Сходинка світоглядна
де влада – це кожен,
і ти також,
і не тиснуть стіни
і не опускають слуги народу,
останнього, до підвального дна.
Це перебудова держави,
поширені зали просторі,
виводять усіх у простори
мрій, власного світу, і права,
Це безліч світоглядних вікон,
і виходів,
й входів.
І законодавчих полів із безмежжям
толерантності правил,
та доброгармоній…
Некстмодерно – це коли не примружуєш очі,
а розплющуєш й бачиш –
що біблія лиш материк, чи галактика,
серед інших,
і їх відкриваєш.
То стилістика волі
в усьому
в вседоброму
у ідеалах всещастя багатоваріантності долі.
Це збагачення складу людської душі.
Й України культури та духу розширення…

© Микола Істин

Ignoring this we suffer,
We are the slaves to grime,
Corruption is a duffer,
It’s nothing but the slime.

What does it mean “corruption”?
There’s no evasive answer,
It’s parasitic suction,
Some kind of social cancer.

Що таке корупція?

Протиправна діяльність службовців, отримання вигоди зі свого службового становища, підкупність політичних діячів – часто саме таким чином ми розуміємо значення слова “корупція”. Та чи завжди корупційна діяльність пов’язана з депутатами та держслужбовцями?

Маленька Іринка з нетерпінням чекає, коли ж нарешті закінчиться літо. Адже саме цього року вона йде до першого класу. У шафі вже висить випрасувана біла сорочка, темно-зелений піджак, стоять начищені до блиску босоніжки 28 розміру. Залишається одна невирішена деталь – мама Іринки була надто заклопотана на роботі і не встигла заздалегідь обрати майбутній навчальний заклад.

На щастя, мама, харизматична брюнетка 33-х років, є досить комунікабельною персоною і має багато друзів. Серед них Анна Вікторівна, в минулому сусідка по гуртожитку, зараз – директор технічної гімназії №254. Після 10-хвилинної розмови по телефону Анна Вікторівна легким помахом руки робить Іринку першокласницею-абітурієнтом. Звісно викресливши з попередньо узгодженого списку будь-яке незнайоме прізвище.

Маша дико обожнює гірські походи. Останнє підкорення карпатських вершин завершується отриманням 2-го розряду з пішохідного туризму і травмою коліна. Хлопець прямо із залізничного вокзалу везе горе-туриста у травмпункт.

Двері кабінету відчиняє заспаний лікар під 60, ліниво вислуховує історію травми та з чистою совістю відправляє пацієнтів на рентген. В кабінеті Х-променів нічним гостям не дуже раді. Факт, що відвідувачі звернулись не за місцем прописки, не додає привітності обличчю медсестри. І тут починається моновистава на тему: “Я не зобов’язана вас обслуговувати, їдьте у Святошинську”, “В Уряді одні лише корупціонери, зарплати ледь на хліб з маслом вистачає”, “Що за день – спочатку внучку зі шкільних списків виключили, тепер ви”. І до Марії крізь завісу болі доходить, що з неї просто-напросто вимагають грошей. Марія – людина співчутлива, на маніпуляції медсестри піддається легко. Ще легше 15 хвилин потому вона піддається на маніпуляції лікаря. В результаті: 50 грн медсестрі, 100 грн – лікарю і лише 14 грн у касу лікарні за рентгенівську плівку. А скільки ж з 14 гривень потрапить у державну казну?

Не обов’язково бути високопосадовцем, щоб займатись корупцією.
Ви отримували колись зарплату в конверті? Не платили за проїзд у маршрутному таксі? Влаштовували на роботу племінника? Продавали свій голос на виборах за 300 грн? Як можна прагнути змін в країні, не змінивши самого себе?

Так, я погоджусь, що українці – прекрасна нація, душевна нація, нація з інтелектом. Але так само як ми любимо борщ зі сметаною, затишні львівські кав’ярні і гарячий пісок біля Чорного моря – точно так же ми любимо вигоду. І до тих пір, поки любов до Правди не перевершить любов до Вигоди, ми будемо задаватись питанням “А що ж таке корупція?”

Я егоїст. Для мене дуже важливо, як я живу, що їм, з ким спілкуюсь і який у мене соціальний статус. І якість моєї самореалізації є для мене надзвичайно суттєвим життєвим фактором. Чи краще я у чомусь за інших? Це питання формує зменшення або зростання моєї самоповаги. Чи відповідає світ саме моїм стандартам? Я егоїст і визнаю це.
І як егоїст я відторгаю корупцію. Я не розумію чиновників, політиків, олігархів, які знищують все навколо себе. Я не розумію посадовців, які працюють впівсили і зневажають свою роботу, та тих, хто працює у соціально-комунікативній сфері і одночасно ненавидить людей. Я, особисто я, хочу жити на рідній землі у кращій країні. І для мене не має значення, чого хочете ви.

Давайте я стисло розкажу вам, якою я хочу бачити Україну своїм егоїстичним поглядом. Вранці я виходжу з квартири, а в парадному чисто і приємно пахне, бо двірник справді прибирає за гроші мешканців будинку. Виходячи на вулицю я вітаюсь з двома сусідами, а вони щиро відповідають мені посмішками, бо у них гарне життя, а система фінансово-кредитного дарвінізму та курсових махінацій з гривнею не робить їх невротиками або прихованими алкоголіками. Повітря надворі свіже і чисте, тому що державні органи чітко контролюють дотримання екостандартів промисловими підприємствами і автотранспортом.

Заходячи до метро, я притримую важкі металеві двері, щоб ввічливо пропустити двох жіночок поперед себе. І мені це подобається, бо вони леді, а не загнані ненормованим робочим графіком і свавіллям роботодавців мегери. На пероні я читаю чесні новини і відразу вирішую звернутися до міської влади з електронною пропозицією, яка точно буде почута, тому що мої співвітчизники, моя громада, розуміє, що гідна якість життя потрібна нам усім. Ми справді дбаємо про майбутнє наших дітей тут, а не намагаємося врятувати їх виїздом за кордон. І ми безжалісно, але справедливо, караємо за корупцію. До речі, у вагоні метро відсутній неприємний запах поту та не праного одягу, тому що у всіх громадян вдома є тепла і холодна вода, а ремонтування труб в будинках не схоже на латання дір після дерибану міського бюджету.

На роботі мене чекає розробка спільного проекту України з Євросоюзом і адекватна зарплатня, саме завдяки якій я підтримую національного виробника. Насправді механізм мого достатку простий: чим більше мені платять, чим я багатший, тим більше я витрачаю або вкладаюся в активність стабільних банків, тобто підтримую і розвиваю економіку. А магазини і фабрики створюють робочі місця, сплачують податки з вироблених ними і придбаних мною товарів та послуг, які спрямовуються до національного бюджету для потреб суспільства і стимулювання економічного розвитку. В ідеалі це прогресуюче спіральне коло. Чим більше я витрачаю грошей, тим більше поліпшую своє життя, і тим більше підтримую країну, яка підтримує мене. Все інше про наш благоустрій та турботу про нас – брехня політиків і посадовців. Саме тому для економічного процвітання потрібна гендерна рівність і рівноправна заробітна плата незалежно від статі – жінками купується більше товарів, ніж чоловіки купують для себе.

Працюючи, я не турбуюсь за дітей, тому що медицина, освіта і культура дуже добре фінансуються, отже вчителі не займаються регулярними зборами коштів на ремонт класів, вони справді з любов’ю віддають усіх себе школярам. По дорозі додому дітлахам мало що загрожує, оскільки поліціянти мають настільки високу зарплатню і настільки всебічну підготовку, що відбір до їх лав схожий на кастинг космонавтів. Вживають мої діти лише здорову їжу та швидко одужують, тому що держава жорстко контролює сферу продуктів харчування і фармацевтичний бізнес. Все так просто, якщо не дурити самих себе. І ми заслуговуємо на краще, адже залежимо один від одного – усі ми мешкаємо в одному будинку «Україна», а стіни між нами, насправді, дуже тонкі.

Я егоїст. Я відторгаю корупцію. І для мене не має значення, чого хочете ви…

Вельмишановний Президент,
Ми пам’ятаємо усе,
З офшором прикрий інцидент,
Хто Вас від фактів тих спасе?

Хіба так можна керувати?
Немає часу для спокути?
Корупцію не Вам долати,
Бо неспроможні чесним бути.

Та майте ж гідність хоча б краплю!
За злочин де відповідальність?
До тюрем я якщо потраплю,
За правду, Ваша то безжальність.

Нам сложно осознать, что для беды,
Не нужно грома, молний и замесов,
Достаточно, чтоб нации труды,
Нашли приют в оффшорах мракобесов.

Непросто факт принять, что убивать,
В костюмах-тройках можно, сидя в кресле,
Лишь только росчерком законы подписать,
И чтоб никто не вякнул: «А что, если…».

Запутывают нас потоком фраз,
«Лапшой», что и банально, и не ново,
Да втихомолку оцепил спецназ,
Всех тех, кому ценна свобода слова…

СМИ пугают угрозой с Востока,
Прикрываясь Россией, как ширмой,
Населенье доводят до шока,
Управляя умами, что Бирмой.

Под шумок страну делят, как стадо,
И налоги, и собственность нашу,
То свой враг – нам чужих и не надо,
А проблемой ТВ зовёт Рашу.

Уважаю солдат наших смелых,
Почитаю их подвиги свято,
Не забыть волонтёров умелых,
Но враги среди нас же, ребята.

У Украины две войны на самом деле,
Не только пуля убивает, но и чин,
Уж если вас тарифы не задели,
Тогда рост цен добьёт, как карабин.

Ни разу я не слышал в псевдоСМИ:
«Не верьте нам, лишь навеваем сны,
Не от шрапнели ляжете костьми,
А по причине воровства казны».

О, мама! За тебя волнуюсь я!
Для геноцида не нужны стволы,
Вокруг собралось столько воронья!
И старики для них как горсть золы.

Не доверяю депутатским заготовкам,
В народе их зовут: «Олигархийцы»,
Не верю я коррупции трактовкам –
У нас есть только жертвы и убийцы.

Корупція наша проблема?Ми маємо викорінити її?
Ні!Це проблема покоління, яке започаткувало хабар!Але від наслідків потерпаємо ми!

Ти маєш вищу освіту
Робиш справи хороші
Але запам’ятай
Все вирішують гроші
Маєш батька депутата
Є проблеми?
Подзвони своєму тату
Хочеш зайти в лікарню
Збирай гроші!
Бо усім нам треба
Лікування хороше
Маєш дитину?
Водиш у школу?
Не даси гроші
Оцінки будуть не хороші!
Хочеш довідку
Отримати швидко?
Всунь гроші в карман
Або подаруй квітку
Чим більше рило
В депутата
Тим далі від міста
В нього знаходиться хата
Політики ділять цей світ
Кращі актори!
Курить в сторонці Бред Піт
Кажуть що ми – Європа
Не перестрибнувши
Не кажи опа
Ти маєш талант
І заробляти на цьому хочеш
Цікаво чого тобі податкова напророчить
Армія встає
І працює повним ходом
З гордістю вже скажем
З України родом
Але корупція нас опускає
До третього світу
Скоро прирівняє
Політики пообіцяли
Кращі умови
На дяку їм
Не вистачає культурної мови
Петро махає прапором Європи
Не міліція у нас
А тепер вже копи
Ти ідеш спокійно
Бачиш багача
Труп в багажнику
Й рукави закачав
А хто винуватий
Скажуть -ти!!!
Бо в нас є скотиняки
Це старі мєнти
Або, ти убив людину
І ти маєш гроші
Для судді до зарплати
Це прибавки хороші
Хоч родюча земля
І гарна країна
В нас псує усе
Хабар,корупція й людина!

За вікном хуртовина біла,
Вітер свище, мов згукує псів.
Тихо стогне моя Україна,
Наче хвора дитина у сні.
Плюндрували її тататари,
Польське панство по ній пройшло,
Та й “Росія” сестрою стала,
Бо відбитись снаги не було.
І монголи були,і шведи,
Й німця бачили люту рать.
Ой,Вкраїно,сивенька нене,
Чи побачиш ти благодать?
Та ще й діти,бодай пощезали,
І ворогів не треба мати,
Розтягли ,продали за безцінь
Землю,волю,батьківську хату.
Не лишилось і сліду від слави,
Що від Кия гриміли над світом –
Тільки стольного назва міста
Та загиджена річка Либідь.
Вже нема ні лісів,а ні дичі,
Лиш Чорнобиль лякає людство,
Хліб з чужої печем пшениці.
І не стидно ,що з нас сміються.
Ми свою забуваємо віру,
Все якісь закордонні секти.
Ой коли б хоч якусь надію,
Що відродиться наше серце.

Призначили на керівну посаду Стару Гадюку із Кубла.
Вона, пихата, дуже рада,
Що нагребе собі «бабла».
Відразу ж каже буде так:
Здавати гроші – гривні, бакси .На її нужди всі в «общак»,
А раптом хтось промовить « проти» – Йому влаштується «байкот»
Під три чорти піде з роботи І назавжди закриє рот…
Погрози, брехні і побори,
Бо в неї влада і казна…
Коли ж нажреться ця потвора,
Коли ж вже вдавиться вона?
Для ненаситної утроби все мало, скільки не давай,
Сама подохне від жадоби вже дуже швидко – зачекай!
А можна навіть не чекати!
Щоб їм усім прийшов «каюк»-
Самім нічого не давати І не боятися Гадюк!

Цукерки, кролятина, вила,
У вузол завита коса.
Так само плетуча джинса
Колиску надій оповила.
Почав сам собі помагати:
Пішов в опозицію злу.
А чом не вклонився послу?
Он бачиш, який ти пихатий!
Зайняв несподівано сектор,
Свободам упарив під хвіст.
Ти часом не авантюрист?
Нехай перевірить детектор!
Позиції, заступи, рухи
І зорі червоні – без сил.
Зелені ж – відізвані в тил,
Бо мали неправильний ухил.
Усе ідентичне в люстерку.
Так само підказує сноб:
«Отримаєш кулю у лоб,
Якщо не похвалиш цукерки…»

© Сергій Сіваченко


Возникающим в темноте –
Да прибудет на грешной земле –


Рожденная революцией,
На осколках разбитых надежд –
Погибает в поллюциях,
Правительственных невежд,

Майдан отстоявший,
Несломленный дух,
Я видел,
Свеча догорела,
Слезами омытый,
Фитиль не потух,
И знамя весь мир облетело.

Кровь пролилась…
Ощущение страха.
Свобода страны
Из народного праха.

Власть, берегись
Наступления мести,
Бог не прощает
Отсутствие чести.

Бой холодных сердец,
Безответственность рока,
Лишь молитвы за вас,
Но, увы, не хватило урока,
Теперь кровью рыдает Донбасс.

Опаленные грани востока,
Хоть с любой стороны посмотри,
Козни брата идут со спины,
Прикрываясь спасеньем пророка,
Направляемый путь Сатаны.

Два народа, столкнувшихся лбами,
Был обман или долг,
Всё равно,
Нет причин рваться к горлу руками,
Если мы превозносим добро,
Ни к чему ему быть с кулаками,
Если нами командует зло.

Правит ложь, набивает нутро,
Продавая солдатские души,
Я бы каждому выжег тавро,
Кто страну одурачил и душит,

За пронзительный стон матерей,
Над могилами павших детей.


Возникающим в темноте –
Да прибудет на грешной земле –

Ростислав Ефремов


Що не говори, міркував сам собі Микола, а форму для охоронців фірми господар придбав нормальну: вона нічим не відрізняється від камуфляжу міліції; а думки що до його форми у людей, він помітив, різні; і різні-то різні, але переважно не такі, як думки звичайної людини про звичайну людину. Одні, глянувши, кривляться і дивляться з такою огидою нібито форма та вимазана в якусь гидоту, від якої нудить; інші дивляться з я кимось острахом; але і ті і інші, один раз глянувши ховають погляд – чи то бояться, аби погляди зустрілися, чи то просто не хочуть – і все, одним словом, дивляться, як на якесь бидло. Є, правда, й такі, що навпаки, довго розглядають форму і, їм цікаво знати, хто такий Микола насправді: міліціонер, спецназівець, чи простий охоронець, але, маючи високий зріст і широкі плечі, більшість, міркував, схиляються до думки, що він працівник органів. І то добре: уже не раз, підшукавши собі жертву, називався співробітником карног розшуку і забирав у підлітків мобільні телефони як речдоки, бо що вдієш – жити якось треба, а послуги «ті тушок» уже нікому не потрібні.

…Хоча й не мав середньої овіти, але був тонким психологом – до того тонким, що безпомилково міг вирахувати, який водій маршрутки візьме в нього гроші за проїзд, а від якого, зайшовши в машину, можна просто відвернутися, і той не посміє спитати; який контролер біля турнікету в метро вимагатиме посвідчення, а який вважатиме його своїм працівником – ось таку форму дали Миколі на фірмі – чудовий камуфляж.

…Цього разу вийшов з маршрутки і вирішив, аби дійти скоріше, йти не вулицею, а проти повз ставок. Світило сонце; була неділя; охоронців навколо ставка не було – пішли, мабуть, снідати. Ще раз глянув на чисте дзеркало води і побачив як до берега підпливав гумовий човен. Підійшов ближче; човен торкнувся дерева; на нього переляканими очима дивився незнайомець – і Микола зорієнтувався миттєво:

-Ну що ж. Щось я тебе жодного разу в селі не бачив. Ти що – зальотний? – доки чекав відповіді почув, як на дні човна била хвостами велика риба і, не дочикавшись відповіді, продовжив: – Будемо складати протокол чи домовимося по-доброму?

-Та я, – очі незнайомця перелякано стрибали то по Миколі, то по рибі в човні.

…Тепер Микола думав лише про одне: як скоріше обідрати до нитки цього лоха і зникнути з його поля зору, доки не прийшли справжні охоронці: вони, скоріше всього, продають десь знайомим рибу, яку крадуть вночі у господаря; потім поп ють пива, поснідають і прийдуть. Микола іноді навіть по-білому заздрив їм: у них завжди і риба є і гроші водяться; ось тільки погано що господар примушує їх прибирати навколо ставка всяку гидоту.

-Швиденько зматуй свою «резину», рибу клади в цей пакет, – Микола витяг з кишені пакета, – і чеши, бо зараз прийде господар.

-Так усе ніби схвачено, товариші домовилися з охороною… ми трактористи з сусіднього села, оремо вашому орендатору поле, – хлопець був вкрай розгублений.

-Що ти гонеш, – Микола різонув поглядом незнайомця. – Клади сюди рибу і валяй, якщо хочеш живим вернутися до трактора…

…Коли ніс важкий пакет з коропами і товстолобами, Микола аж облизувався і думав, що добру-таки форму придбав господар для охоронців фірми – камуфляж – те, що любиш…

… Надворі світило сонце; легенький вітерець лоскотав обличчя; на душі у Миколи було і весело , і радісно…

Хотел к иконе припасть и в суто-
локе кого-то оттер плечом.
Господь сподобил да бес попутал,
А я, поверьте, здесь ни при чем!

Не нарушая дорожных правил,
Я сбил оленя. И бью в набат:
Позор лесхозу! Заборы стави-
ли бы… Ну, я-то не виноват.

Соседка вышла за афериста.
Тот отсудил у нее жилье.
Вступиться мог бы я перед приста-
вами, так дело ведь не мое!

И вот сижу я у телевизо-
ра. Сгнили трубы – зацвел паркет.
Пришли ругаться соседи снизу.
А я причастен? Конечно, нет!

В подъезде шприцы, в асфальте выбо-
ины, во власти полно ворья.
От едких стоков всплывает рыба.
А кто в ответе? Не я! Не я!

Стишки стишками, но извините:
Клеветнику я расквашу нос.
А в чем причина? Меня родите-
ли в детстве били – вот с них и спрос.

* * *
Кавалок висновків фіктивних
У секретарки на столі.
Не сумніваєшся і ти в них.
Огудно шкрябають граблі
Переставного бюрократа
Непрацездатної хули.
Побув персоною нон грата.
А тут ще й риску підвели!
Усе оскаржуй-не оскаржуй,
Уже бурчи чи не бурчи.
Та поміж нас – потрійна маржа
І нерозмитнені харчі.
При цьому вже й душа фіктивна
У корупційній борозні.
Додолу жме нашийна гривна,
Бо ставки збільшено ввізні.
Тому чатуєш у приймальні:
Можливо, все-таки, невже!
Нехай віднайдуться лояльні!
«А де Ваш, пане, протеже?
Немає? Геть! На коридори!
На всіх не викроїш часу!
Пророслий запит – у розори,
Якщо м’ясний – на ковбасу.
Завірено нотаріально.
Поточні скарги? Не біда.
Зайдіть у офісну вбиральню:
Проконсультує Вас вода».

© Сергій Сіваченко

Іде війна, тож нас не критикуйте.

Мовчіть, інакше ви – агент кремля.

Ідіть на фронт або в тилу працюйте,

Город садіть – родюча ж бо земля.

Затягуйте щільніш паски старенькі,

А ми нові придбаєм в бутіках –

Жовто-блакитні, ми ж усі за Неньку,

Поки скарби її у нас в руках.

Ми незамінні в час страшний руїни,

За мудрий провід дякуй нам, народ.

Так важко в кризу грабувать країну!

Важка робота гідна нагород!

Політкоректний. Тож усіх послав на три
веселих літери,
Бо пішаки, що ревно плямкають згори, –
не композитори.
Незвично мацати за кожен тіла член
мужа державного.
Але кінця свого ухопить Карфаген,
бо є межа в нього.
Окрема думка дозволяє підійти
Тому синонімів понаднормових ти
наколотив йому
За проституцію під куполом благим,
за какофонію,
Що почалася із простої ділюги –
ввійшла в агонію.
Ну що поробиш – отакий електорат:
нотує збочення.
Йому служителі приємніші стократ
Якщо за місяць при владущому рулі
купуєш «Лексуси»,
Тоді з народом не знайдеш узагалі
уже консенсусів.
Не можна бути у розсаднику еліт
завжди данайцями,
Бо перерветься передвиборчий політ
леткими яйцями.

© Сергій Сіваченко

Така собі КОРУПЦІЯ

Скільки про корупцію не пиши і скільки із нею не борись – вона є по всюди, у кожній країні. Адже інколи корупція – це мастило економіки.

Така собі «скромна вдячність за послуги», наслідком якої є розвиток сім’ї, родини, території, суспільства. Невимушена корупція зближує і об’єднує людей, нації та держави.

Але інколи – це страшно загроза, яка із невимушеного, невинного, дружелюбного дитяти перетворюється на монстра суспільних відносин, економічного розвитку. Окрім законних важелів контролю та розвитку держави появляється такий собі суспільний екскремент, що пронизує усі прошарки суспільства та не дає суспільству розвиватися.

Україна зараз, у 2016 році, є охопленою монстром корупційних схем, котрий глибоко проник у вищі державні структури та не дає нам усім нормально розвиватися.

А починається це все чи не тому, що ми усі схильні за законні послуги вчителя, лікаря, секретарки і т.д. дякувати невинним букетом квітів чи скромною шоколадкою?

Усе починається з нас, із кожного члена суспільства. Адже це з нашого з вами дозволу вони там, низькі і високі державні мужі, сидять і жирують над нами.
Адже це ми з вами голосуємо за них, бо думаємо, що він накрав для себе, то вже більше красти не буде, а десь хіба украде у світі для нас із тобою. Наївні. Чи насправді ми такі наївні? Ні. То чому є так, як воно є? Очистимо країну? Очистимо країну!

Vasyl Pavuk


Все продається,
Все довкіл купується,
Ніхто нічому
Нині не дивується…

Хто свининою,
А хто родиною,
Червоною калиною…

Хто пам’яттю й кістками,
Хто зв’язками,
Власними думками…

Торгує люд
Посадами, засадами…
Достоїнствами справжніми
І вадами…

І картами, і жартами,
Й зірками…
Йде торжище
На лавах, під лавками…

Повіями, папугами,
Медалями, сандалями,

І нотами, і квотами,
Й колготами…
Іконами, Розп’яттями-

Хто від душі торгує,
Хто в душі…
Аби лиш до кишені бариші.

Суцільні край наш облягли торговці.
Задарма сир хіба у мишоловці.


Мій старий чорний кіт сам у себе крав пиріг
Кіт робив доноси, він любив коли все просто
Мій кіт як мій народ – хотів готовий бутерброд
Добивався тиші, але боявся виганяти миші.
Коли дивився телевізор нявкав “вірю”
довіряв усім, навіть колесам автомобіля.
Кіт мав шанс потрапити в союз до нас,
але за моїм котом коти заграли парастас.
За життя мій кіт не мав посади,
але мав погану звичку, одну ваду
сам брав хабарі, а тикав пальцями на владу.

Андрій Дацків

Башти Стругацьких стоять в кожного вдома
їм навіть спеціально виділене місце в квартирі
в одному з кутів, наприклад
на запиленій тумбі, або на комоді
підперті Чеховим чи Берроузом
проте доля не позбавлена іронії
бо за опромінення ти платиш з своїх податків

Корупція, що влізла
У владні мури –
Із неї починаються усі цензури –
І чесний як встоїть,
Якщо усе по блату? –
Для кума це, а це для свата,
А це для брата
Потрібно брати
І бере
Корупція, як тля,
Як шашіль, як іржа –
Роз’їдається нею
Нині країна моя.

Vasyl Pavuk

Багато моїх друзів та недругів
вкупі із заочними дипломами та протертими гаманцями
носять в кишені український паспорт
Ми тут всі живемо, в надії вишкрібатиі з себе любов до країни,
але кожен раз перо міліцянта відрізає їй крила
Дедал та Ікар
Всі ми, хто має ідентифікаційний код,
живе у спальних районах та дихає сульфатами хімзаводів
крізь керамічні запобігачі на високовольтках
крізь стихійні ринки
крізь сморід у громадському транспорті
маємо бачити зірки через терни

Їду в метро
зліва сидить міліціонер
справа – бандит
міліціонер начищає зірки на погонах язиками спійманих бариг та повій, вибиває щиросердечне, незаконно затримує
бандит витирає кров з рук сторінкою з конституції, перераховує «общак», викидує гільзи, позбувається свідків
проїжджаємо повз церкву
хрестимось троє

(Будь-який збіг обставин і подій вважати випадковістю, імена вигадані)

Він довго крутив у руках мобільник. Перебирав знайомі номери, кому би зателефонувати. Виникла проблема.

Десять років до того

У 2007-му році чоловік взяв доларовий кредит у банку. До фінансової кризи 2009-го гроші поверталися більш-менш вчасно. Потім його невеликий бізнес на продажі стокових речей занепав. Поїхав у Москву на заробітки. В Росії його чекала катастрофа. За кілька місяців заробітчанства нічого не заробив. Заплатили його бригаді стільки, що вистачило лише на квитки додому. Хлопці із Західної України вирішили втекти від рабства, що не без пригод вдалося.

Життя згодом налагодилось. Правда, вже не було тих успішних днів молодого бізнесмена, тих великих доходів, які дозволяли жити колись на широку ногу.

Кредит «висів», про нього чоловік намагався не згадувати.

Десь один раз в рік по паспортній приписці приходили листи, приїжджали з СБ банку, але він на це не зважав, бо вже давно виїхав на інше місце проживання. Фактично, для банківської установи боржник став інкогніто. Інший населений пункт, змінилось оточення, контакти.

Повністю в чоловіка помінявся стиль життя. Нова робота в журналістиці, викривальні статті про осіб, наділених владою, появилось десятки впливових знайомих. Борги до банку тільки не поверталися. Як наслідок, росли відсотки, пеня, штрафи у кількадесят тисяч гривень. Кредит лиш йому снився. Та іноді чоловік прокидався від страху, коли сходило сонце…

Совість і гроші

2016 рік. Розмова з дуже важливим джерелом інформації, отримання компрометуючих документів. Журналіст в душі радів, що ця тема зробить його відомим на всю країну і нашкодить злочинним намірам. Бо отримано компромат на дуже відомого політика і наближених до нього осіб.

Настрій розмови з інформатором змарнував дзвінок з невідомого номера.

– Доброго дня, Петре Сергійовичу. Мене звати Іван Іванович. Вам телефонують зі служби безки банку. Думаю, ви пам’ятаєте, що у вас не закритий доларовий кредит з 2007 року? Ми вам пропонуємо програму по реструктуризації вашого боргу. Щомісячно вам необхідно буде сплачувати __ тисяч гривень, а майже 70% заборгованості Вам пробачать. Банк йде на зустріч…

Запаморочилося. Здається, це йому вже снилося, що прийде день і гріх нагадають. Але й пропозиція від банківського «есбешника» була доволі привабливою, щоб нарешті замолити провину десятирічної давності. Тільки проблема – де взяти суму, озвучену банком, яка була в рази менша за загальний борг зі штрафами і пенею?

Сидячи вдома на самоті, чоловікові совість виїдала душу. В голові виникла ідея, проти якої він боровся годинами. З одного боку – це був шанс на порятунок. З іншого – який він після того журналіст?

Вверх на думками взяла жага до власної долі, прагнення до стабільності, жага до здорового сну.

Чоловік покрутив телефоном, відкрив книгу контактів. Через кілька гудків його знайомий підняв трубку.

– Ігоре, привіт! Я знаю, що твій шеф дуже дорожить репутацією в ЗМІ… Мені треба терміново __ тисяч гривень, але я не хочу позичати. Дивись, я тобі зараз скину через е-мейл деякі документи, а ти порадь, що з ними робити. Якщо сума влаштовує, я-а… забуду, що у мене вони є, і зроблю все, щоби вони ніде не виплили.

Час збігав в очікуванні відповіді. Кожна хвилина була мукою. Совість, серце, душа, біль. Гроші. Він – журналіст. Він згадував, як колись один адвокат говорив: «Ви – журналісти – висвітлюєте те, що роблять корупціонери. Корупціонери – вампіри, вони п’ють нашу кров! Ви боретеся світлом правди проти вампіризму, який засів в чиновницьких кабінетах. Чиновники бояться вас, бояться світла Вважайте на себе, бо вони все зроблять для того, щоб і вас затягнути у темряву…»

Телефон забринів. Мелодія вхідного дзвінка була противна на слуг. Дзвонив Ігор:

– Здоров ще раз. Тобі гроші як передати? Налом чи по перерахунку?

– Давай готівкою. Через годину я буду там, де ти скажеш…

Прекрасна наша Україна,
Де безкоштовна медицина,
Приходиш – «нате ось рахунок
На благодійний подарунок».
Невже, Ви лікарі не чули?
Чи Ви про етику забули?
Що вже корупції нема,
Вам подарунок – дуль катма!
Йдемо у відділок звичайний,
Що рік тому на «П…» змінили,
І поки люди всі дивуються,
Аваков в дзеркало любується,
Тут вже корупції нема,
Красою здолана вона!
Як живемо ми в Україні?
Щоб народитись – треба нині,
Окрім із неба проведіння,
Та божого благословення,
Із радістю, в момент чудесний,
Платити благодійний внесок!
Коли вже трішки підросли,
До дитсадку радо б пішли,
Однак, так просто не пройдеш,
Нема грошей – не доведеш,
Що ти живеш тут, маєш право,
І в незалежній ти державі…
І доведеться йти до школи,
Не буде краще вже ніколи:
Ремонти, квіти вчителям,
Рік, два і три – і рветься лямка.
Якщо ж надумаєш вмирати,
Ти не повіриш – треба дати,
Бо «місце» коштує грошей!
Корупція – гірше мишей!
Вона з’їдає гаманці,
Сліди лишає на руці,
Й гірку гримасу на щоці…
Тож, любі пани-депутати,
Що мають крісла і мандати,
Вперед корупцію долати,
Країну разом будувати!
У нас, що хвіст, що голова,
Гниють однаково – ов-ва!
«Совок» сидить у голові,
І ні туди, і ні сюди…

Автор: Еліза Солодка

Усе не так, Усе не так, Усе не так, як мало б, Усе навзнак, Усе навзнак, Навзнак життя упало. І згас маяк, Єдиний знак, Що в бурю острів сталий. Іще не зник, Іще не звик До того, що зникали Усі, хто знав, І хто здолав Оте, що руйнувало. Чи буде так? Хто знає як? Чи мало вартували?

У Львові експерти у сфері державних закупівель, що згуртувалися довкола ГО «Українська Галицька асамблея», презентували громадськості та журналістам проект «Тендер і злочин», метою якого є відстеження прозорості держзакупівель і виявлення порушень законодавства та зловживань у цій сфері. Наразі така робота провадиться, передусім, на теренах Галичини, а саме у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Означений проект покликаний ретельно відстежувати кожну подібну закупівлю задля того, аби бачити загальну картину цих процедур у регіоні та порушень законодавства та тенденції використання державних коштів. Проте експерти «Української Галицької асамблеї» зазначають, що виявити порушення – це лише початок справи. Адже за результатами виявлених порушень вони скеровують відповідні листи-запити до контролюючих і правоохоронних органів. «Одним з базових принципів нашої роботи є моніторинг абсолютно всіх державних закупівель в тому регіоні, де ми проводимо діяльність. Ми розуміємо, що державні кошти розкрадаються не лише за очевидними багатомільйонними схемами у Києві. Не менші втрати державних коштів відбуваються через «тіньові» схеми на місцях, що криються у державних закупівлях, і їх подекуди виявити значно важче, це потребує часу та постійної, системної робити. Загалом ми провели моніторинг усіх державних закупівель в Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській областях за період липень-грудень 2014 року, а це 1800 процедур. Відтак, можемо стверджувати, що, принаймні, кожна 8-ма така процедура відбувається з порушенням законодавства України» – зазначив Мирослав Сімка, керівник проекту «Тендер і злочин», експерт у сфері держзакупівель. Натомість Юрій Кузько, асистент проекту «Тендер і злочин», підкреслив: «Для початку маємо усвідомити, що «влада» і «корупція» – це не абстрактні речі. Кожне з цих визначень має конкретну назву і адресу, конкретні прізвища керівників, конкретні обсяги та регіони зловживань. Тому ми не лише виявляємо порушення, ми скеровуємо необхідні запити до прокуратури, держфінінспекції, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, антимонопольного комітету для того, щоб ці структури у відповідності до своїх прямих повноважень, запобігли нецільовому використанню державних коштів і вжили адекватних заходів щодо порушників. За останнє півріччя на основі моніторингу Української Галицької асамблеї було скеровано 65 депутатських запитів». У громадськості та журналістів, вважать організатори проекту, сьогодні є величезні ресурси та суспільний запит на те, щоб протидіяти корупції. Тому “Українська Галицька асамблея” запрошує до співпраці свідомих держслужбовців, громадських активістів, лідерів районних і територіальних громад.

Автор : Ігор Галущак

Рука з надією потягнулася до гаманця. Що там залишилося? Якщо не вистачить віддати борг будуть проблеми. Доведеться щось вирішувати. Та на світло витягнув лише самотні п’ять гривень. Все. А! Сьогодні ж вибори! От і вихід. Можна закластися, що не бракуватиме покупців голосів. Час виходити. Перевірити замки. Хоча… Що тут красти? Бридкий дощ зі снігом налипає за комір куртки. Черевики грузнуть у багнюці. Та от і школа. Тут сьогодні дільниця. Але всередину рано. Треба озирнутися навколо. Ага. За рогом майнула тінь. Здалося? Чи хтось підморгнув? Час діяти. Тихцем обійшов будівлю. Якось неспокійно… От і все позаду. Мети досягнуто. «Операцію» здійснено. Так швидко і просто. Заповнити бюлетень, показати «замовникам» фото. Отримати гроші. І кінець. Хіба та черга перед столами. Але то пусте. Головне в кишені оселилася новенька двохсотка. Якраз вистачить. Та час з нею розпрощатися. Зараз ще один «пункт призначення». Не втримався. Щоб не глянути на купюру. Хрустка і ще не погнута. Очі прикипіли. У Лесі Українки такий сумний погляд. А що це за цитата збоку? Раніше не помічав. Гроші і все. Прочитав: « За правду, браття єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях». Кров залила щоки. В кутику очей застигла сльоза. Мабуть від холоду?

Автор: Ясько Маріанна Романівна, журналіст

Тема: “Коррупция-это..”

Коррупция – это? Коррупция это когда зарплаты у врачей меньше, чем зарплаты политиков. Когда не чем обеспечить ПТУ города Киева, и не только. Когда из-за военного положения в стране сотни, тысячи матерей не только по Украине, а и в России, теряют своих сыновей. Это не справедливо. Коррупция – это когда не справедливо. Примером моей работы послужит следующий случай: как-то, по своему роду деятельности мне доводилось общаться с переселенцами, которые были вынуждены оставить свои дома и переехать в столицу, да бы начать жизнь за ново. В ходе общения с такими людьми, а имена их, к сожалению, уже не очень то и помню, такие интересные вещи, как мораль, закон и прочие, казалось бы, устои общества, которое всегда “на стороне человека”, а особенно это коснулось жителей оккупированных территорий, их, видите ли, как и не стало. Да что там, как и не было, просто не существовало. Не могла понять я такие вещи, как насильно принуждение к “грязной” работе, таким образом лишения, по сути, добровольного права выбора профессии из-за недостатка денежных средств, недостаток ВУЗов хороших, как например, киевские университеты. Вместо этого повсюду сплошные ПТУ, причём это считается нормальным, загонять нацию в рамки не здравой морали через такое вот образование. Одним словом: полу профессиональное убийство народа изнутри, лихо придумано. Конечно же всего бы этого могло и не быть, если бы верхушки власти не гнались за “тугими кошельками” или как это принято называть сейчас? Но у медали, как известно, не может быть одной стороны. Разумеется, что каждый человек в глубине души жаждет лёгкой наживи, но вот размеры этой наживи у разных людей не всегда совпадают, а так и у политиков, ведь они тоже – люди. Любопытный вещь, на которой хотелось бы остановиться, это эффект замкнутого круга. Когда-то в далёком прошлом, великий Гуру сказал: “Ничто не возникает ниоткуда и не исчезает в никуда”, 3585 год. Он имел ввиду стакан воды, который наполовину пуст? Сомневаюсь. Ну, хотя, вполне может быть. Но вчитайтесь только в слова, это очевидно, ведь если взять денежную валюту, как пример для этого сказания, то станет ясно – ребята в кожаных креслах и кулуарах не могут просто вот так взять и напечатать “немного денег”. Это криминальное дело, а по этому, приходиться брать в прямом смысле, и всё по кругу. Любопытно, но при этом: “Если я не возьму, то будет плохо. Или не будет – но я всё-равно постараюсь”. Это мои мысли, никакого плагиата. Просто влезла на пару секунд в облик политической персоны “эры” Виктора Фёдоровича Януковича и его соратников. Так вот, есть круг, который по идее, должен где-то замкнуться, но не тут то прячется истина. Понятное дело, что если один человек при власти не очень то и выполняет свою работу – следующий человек, который в подчинении у первого, будет иметь не достаточное количество информации для того, что бы, в свою очередь – качественно выполнить свою работу при власти. Но в условиях коррупции, эта самая информация и те финансы, которые не из воздуха берутся, есть той “водой”, которая должна куда-то дойти без “стекания сквозь пальцы”, а в данном случае, без мошенничества со стороны власти. Эффект кругового мошенничества можно было замечать в ситуациях, когда кто-то через телефонный провод говорил телеканалу, мол: “Ну я не знаю, спросите у моего коллеги”. Ну да, как-будто он знал бы больше. Таким образом, своровали немного, там подчистили и в результате, никто ничего не знает. Круговая порука, таким образом – являлась существенной и главной проблемой политического и экономического застоя Украине, но к власти пришли новые кадры, и надежда на справедливую оценку ценностей заново загорелась, а время – покажет, будет ли эффект кругового мошенничества навсегда позабыт среди украинских властей.

якщо ти не духовний скнара

цензура неміч і нездара

якщо ти не культурний

жлоб скажи цензурі стоп

The International Contest “Stop Censorship! Citizens for free countries” will be held the fourth time this year and will last from April 22 until May 30, 2016.

The Contest joins activism and different kinds of creative practices. Traditionally the Contest accepts works related to freedom of speech protection, access to public information, fighting censorship and works on a special topic.

This year the special topic of the Contest became “Corruption is…”.

Implementation of urgent reforms in Ukraine as in many other young democracies is delayed. The main reason of this delay is corruption. Freedom of speech, critical thinking, joint civil actions directed on controlling the government can change the situation. Analysis of a problem and open dialogue are the first steps to be made to change the situation.

The works are accepted in 5 categories: image, text, poem, slogan and multimedia.

The Contest is very democratic. Everyone regardless age, citizenship and education can participate.

The works can be submitted in 4 languages: Ukrainian, the Crimean Tatar language, English and Russian.

The winners will be selected by 3 juries – expert jury, internet users jury and special jury.

The members of experts jury are:

Alim Aliyev, Co-founder of “Crimea SOS”, Media consultant; Mykola Goncharov, Designer; Alisa Lozhkina, Editor in chief of Art Ukraine magazine; Olga Padiryakova, editor of department UNIAN;  Natalia Synepupova, head of School of visual communications. Natalie Sokolenko, Journalist at Hromadske radio; Anastasia Stanko, Journalist at; Vladislav Troitsky, Director, producer and founder of GOGOLFEST.

The special jury consists of representative of anticorruption organizations and investigative journalists: Dmytro Gnap, Journalist, “” program; Oleksiy Khmara, Executive director of Transparency International Ukaine; Tetyana Pecklun, Member of a Board of Anticorruption Action Center; Natalie Sedletska, Journalist, “Schemes” TV program.

Organizers will hold public discussion and workshops on art activism. After the jury selects the winners their works will be exhibited in Kyiv and regions of Ukraine.




Anton Ivanov

050 494 58 30

Facebook page of the Contest