«Корупція – це…»

 

1

 

Йшло двадцять перше століття

Самісінько в центрі Європи,

Таке відбувалось жахіття,

Що й не прорекли гороскопи.

 

Велику багату країну,

Де є роботящії люди,

Спіткало лихе Україну,

Болить, немов ніж їй у груди.

 

Як той черв, що точить все тіло,

Корупція нас охопила,

Отож, перейдемо до діла,

Бо тільки всі разом ми – сила…

 

2

 

В лікарню спішить породілля

Вже тіло болить від напруги,

Аж тут їй таке божевілля:

«Плати, бо пропустиш потуги,

 

Або в коридорі народиш,

Ну що ви вагаєтесь, тату?

Матуся, ти йдеш чи заходиш?»

А де ж клятва та Гіппократу?…

 

… Тепер ми йдемо у садочок,

Веселі і вбралися гарно,

І там вже чекає візочок,

От тільки це все не задарма.

 

В гімназію хочем віддати

Дитину, бо дуже розумна,

Але хабара треба мати,

Хоч сума для вступу безумна.

 

А потім плати за «п’ятірки»

Чи то за «дванадцятки» зараз,

А ми як бруднющі ганчірки,

Не можемо здійснювать галас.

 

Мовчим, та йдемо вже додому,

Копійки та гривні збирати,

А потім дивуємось тому,

Що це неможливо здолати.

 

А хочеш піти на роботу?

Так ось получай і рахунок,

Щоб ти заробляв без турботи

Спочатку неси нам дарунок.

 

Летить на «крутій» іномарці,

Якогось чиновника чадо,

Збиває бабусю… А вранці

Вже «всё порешало» те стадо.

 

Ще ми про майно не сказали:

Про землю заводів і доків,

Що за одну гривню придбали

На строк до п’ятдесяти років.

 

Про пляжі, ліси, краєвиди,

Що вже наші діти не бачать,

Бо там є служитель Феміди,

Бо там у чиновників дача…

 

Суди бюрократні, продажні,

Людина пред ними безсила,

Але мусим бути відважні,

Бо тільки всі разом ми – сила…

 

3

 

Корупція – це ж як хвороба,

Що треба її лікувати,

І кожна майбутняя спроба –

Це шанс її нам подолати!

Я вірю у наше майбутнє,

Бо наша країна – велика,

Бо наші герої – могутні,

Долали ми й не такі лиха.

 

І скоро, вже в цьому столітті

Самісінько в центрі Європи,

Ми будемо жить в розмаїтті,

Щоб там не рекли гороскопи…

Коли верхівка влади не подає приклад, як потрібно “Жити по-новому”, то люди ніколи не самоорганізуються і не будуть жити чесно.
Корупція з’являється коли депутати у Верховній Раді лобіюються власні бізнес-інтереси. Коли впливові бізнес групи хочуть “стригти” українців заганяючи їх у рамки законів, від яких руйнується середній бізнес та потрібно платити у в три дорого, то люди переходять на корупцію на місцях.
Приклад це коли українці купують найдорожчі іномарки у Європі, а все тому що є велике лобіювання У Верховній Раді автопрому “УАК” Тарієла Васадзе. Це можна назвати захистом вітчизняного виробника, але чомусь влада США не застосовує додаткові мита до “Тойоти” або до “Мерседесу”, захищаючи американську компанію “Крайслер”. Від таких маневрів українці купують машини зареєстровані на литовські фірми, перебивають номера кузовів, ризикуючи потрапити за грати.
Також приклад жлобства подає постійно депутат від Самопомочі Олександр Данченко, який просуває у Верховній Раді законопроект про заборону мобільних телефонів з сірими імей. Данченко прикривається тим, що Україна недоотримує 1,5 млрд грн. в рік від імпорту “сірих” телефонів. Але Данченко є генеральним директором компанії “Датагруп”, це телекомунікаційна компанія в яку інвестиційна компанія Horizon Capital, з лідером компанії Наталією Яресько вклали багато мільйонів доларів. Зовсім недавно компанія Horizon Capital вклала від 200 до 700 млн. дол. у найбільший інтернет магазин “Розетка”. Якщо Данченко переконає нардепів проголосувати за законопроект, то українці не зможуть замовляти собі дешеві телефони з таких інтернет платформ, як “Aliexpres”, “Ebay”, “Amazon”, а якщо замовлять, то будуть платити мито і чекати місяць, або заплатять таку ж ціну і не будуть довго чекати, у магазині Розетка, тому що поставки великим партіями телефонів значно зменшать закупівельну вартість. Звичайно можна припустити, що це співпадіння і Яресько з Данченком про ніщо не домовлялись, але те що такий законопроект зачепить фінансово кожного українця говорить само за себе. Також такий закон спричинить закриття багатьох малих компаній, адже вони не зможуть конкурувати з дешевою ціною від “Розетки”.
Багато людей перетворюються на бідняків, як раз через такі маневри у великій політиці.

1

Йшло двадцять перше століття
Самісінько в центрі Європи,
Таке відбувалось жахіття,
Що й не прорекли гороскопи.

Велику багату країну,
Де є роботящії люди,
Спіткало лихе Україну,
Болить, немов ніж їй у груди.

Як той черв, що точить все тіло,
Корупція нас охопила,
Отож, перейдемо до діла,
Бо тільки всі разом ми – сила…

2

В лікарню спішить породілля
Вже тіло болить від напруги,
Аж тут їй таке божевілля:
«Плати, бо пропустиш потуги,

Або в коридорі народиш,
Ну що ви вагаєтесь, тату?
Матуся, ти йдеш чи заходиш?»
А де ж клятва та Гіппократу?…

… Тепер ми йдемо у садочок,
Веселі і вбралися гарно,
І там вже чекає візочок,
От тільки це все не задарма.

В гімназію хочем віддати
Дитину, бо дуже розумна,
Але хабара треба мати,
Хоч сума для вступу безумна.

А потім плати за «п’ятірки»
Чи то за «дванадцятки» зараз,
А ми як бруднющі ганчірки,
Не можемо здійснювать галас.

Мовчим, та йдемо вже додому,
Копійки та гривні збирати,
А потім дивуємось тому,
Що це неможливо здолати.

А хочеш піти на роботу?
Так ось получай і рахунок,
Щоб ти заробляв без турботи
Спочатку неси нам дарунок.

Летить на «крутій» іномарці,
Якогось чиновника чадо,
Збиває бабусю… А вранці
Вже «всё порешало» те стадо.

Ще ми про майно не сказали:
Про землю заводів і доків,
Що за одну гривню придбали
На строк до п’ятдесяти років.

Про пляжі, ліси, краєвиди,
Що вже наші діти не бачать,
Бо там є служитель Феміди,
Бо там у чиновників дача…

Суди бюрократні, продажні,
Людина пред ними безсила,
Але мусим бути відважні,
Бо тільки всі разом ми – сила…

3

Корупція – це ж як хвороба,
Що треба її лікувати,
І кожна майбутняя спроба –
Це шанс її нам подолати!

Я вірю у наше майбутнє,
Бо наша країна – велика,
Бо наші герої – могутні,
Долали ми й не такі лиха.

І скоро, вже в цьому столітті
Самісінько в центрі Європи,
Ми будемо жить в розмаїтті,
Щоб там не рекли гороскопи…

1

Йшло двадцять перше століття
Самісінько в центрі Європи,
Таке відбувалось жахіття,
Що й не прорекли гороскопи.

Велику багату країну,
Де є роботящії люди,
Спіткало лихе Україну,
Болить, немов ніж їй у груди.

Як той черв, що точить все тіло,
Корупція нас охопила,
Отож, перейдемо до діла,
Бо тільки всі разом ми – сила…

2

В лікарню спішить породілля
Вже тіло болить від напруги,
Аж тут їй таке божевілля:
«Плати, бо пропустиш потуги,

Або в коридорі народиш,
Ну що ви вагаєтесь, тату?
Матуся, ти йдеш чи заходиш?»
А де ж клятва та Гіппократу?…

… Тепер ми йдемо у садочок,
Веселі і вбралися гарно,
І там вже чекає візочок,
От тільки це все не задарма.

В гімназію хочем віддати
Дитину, бо дуже розумна,
Але хабара треба мати,
Хоч сума для вступу безумна.

А потім плати за «п’ятірки»
Чи то за «дванадцятки» зараз,
А ми як бруднющі ганчірки,
Не можемо здійснювать галас.

Мовчим, та йдемо вже додому,
Копійки та гривні збирати,
А потім дивуємось тому,
Що це неможливо здолати.

А хочеш піти на роботу?
Так ось получай і рахунок,
Щоб ти заробляв без турботи
Спочатку неси нам дарунок.

Летить на «крутій» іномарці,
Якогось чиновника чадо,
Збиває бабусю… А вранці
Вже «всё порешало» те стадо.

Ще ми про майно не сказали:
Про землю заводів і доків,
Що за одну гривню придбали
На строк до п’ятдесяти років.

Про пляжі, ліси, краєвиди,
Що вже наші діти не бачать,
Бо там є служитель Феміди,
Бо там у чиновників дача…

Суди бюрократні, продажні,
Людина пред ними безсила,
Але мусим бути відважні,
Бо тільки всі разом ми – сила…

3

Корупція – це ж як хвороба,
Що треба її лікувати,
І кожна майбутняя спроба –
Це шанс її нам подолати!

Я вірю у наше майбутнє,
Бо наша країна – велика,
Бо наші герої – могутні,
Долали ми й не такі лиха.

І скоро, вже в цьому столітті
Самісінько в центрі Європи,
Ми будемо жить в розмаїтті,
Щоб там не рекли гороскопи…

Тощие души. Целуем им руки.
Грязные души. Взгляд свысока.
Мутные лужи взгляд ли иссушат?
Смрадные туши разъедают глаза…

Ловкие руки душат и душат.
Синие губы кричат, но молчат.
Чуткие уши ничего не разрушат.
Похабные ноги уходят, смеясь…

Блеклая кожа, хрупкие кости.
Нагая душа без чувства стыда.
Хромая калека не нуждается в трости.
Уносится прочь, и нет ей следа…

Мутные лужи. Страх или дружба?
Грязные ноги, рядом идем.
Вязкие лужи. Вы без оружия?
Впалые щеки дрожат от шлепков…

Мертвые души. Кто же им служит?
Шлюхи глумятся над ними, шипя.
Рваные души. Сколько вам нужно?
Урна желаний набита сполна…

Жалкие, вы же простужены стужей.
Кто ваш Господь? Не прихоть ли дня?
Что если сердце задеть неуклюже?
Что же там? Лёд? Иль осколок стекла?

ТЕРПЕНЬ – НЕ ВІЧНИЙ
Вже підошвú у мітингах потерті!
Бракує нам рішучих дій чи шин?
Не звичні місяці, а вічний терпень
Панує в долі, в буднях, у душі.

Нав’язують нам толеранство знову,
Тож терпимо… До часу, до пори!
Вже нудить від піарної їх мови!
Бракує нам нових поводирів!

Бракує нам Аттіли* на бариґів
І косаків, які – колись! – були!
Чому здобуте все – догори дриґом?
Чому – навала криз, ревуть воли?

Спимо собі, аж нам хребти потерпли!
Та свіжий вітер ще відчинить люк!
Скінчúться цей не вічний місяць терпень,
Як підросте новітній Кармелюк!

Отож, бариґо, сухарі суши!
Бракує нам рішучих дій! Не шин!
_________________
* Аттíла (Атилла) – вождь Гунської імперії, V ст.), яка простягалася від р. Урал та Кавказу до р. Рейн і від Ду-наю до Балтики. Із 445 р. А. (Гатило?) – володар велетенської держави у Східній Европі, від Чорного моря до Рейну
і від данських островів до правобережжя Дунаю.
(Любов СЕРДУНИЧ, 2015)

СВОБОДА
Свобода тримається на вістрі списа!
(Козацький вислів).

Мені не треба мерів, президентів,
Свій вибір я давно уже зробила.
Тож маю всі права щомить, щоденно.
Бо воля наша – найсильніші крила.
Пройду крізь мури і понад водою,
Розвінчу владу, щó б та не чинила.
Бо не існує меж, завад, кордонів,
Де воля є і гідність, вічні крила.
Відчути фальш – і не закрити очі,
Лише тоді вона пощезне, згине.
Свобода слова, думки, дій – пророча.
Свобода духу – найцінніше віно!
(© Любов СЕРДУНИЧ, 2015)

НИЗИ ПРОЗРІЛИ!
Чи бачиш, друже,
Межу терпінню?
Великий Луже,
Ти також тлінний?!.

Смілива думка
Кигикне нишком,
Та спинить дука.
Де ж ви, опришки?

Зімкнуті руки,
Розриті рани.
Допоки муки?
Терплять ще Йвани.

Душа кривавить.
За щó і зáщо?
Повстали лави,
Рої козацькі.

Обридло дуже,
Важкі бесаги.
Відважні душі –
Над небесами.

Зригнула доля
Новітнє пекло.
Як йти? Кудою,
Як’ не безпечно?

Яку дорогу
Обрати в вирі:
Молити Бога
Чи втеча в ирій?

Свинцем по житі?
Обрати – проти:
Єдину – жити,
Іти, боротись!

Дощами стріли,
Нагаї свищуть.
Низи прозріли –
Верхи сліпі ще!..
(Любов СЕРДУНИЧ, 2016)

ЯНИЧАРА ВБИЙ У СОБІ!
Ще не скаране Зло. Й тому
Не припинимо боротьби!
Якщо куля в лоб – не йому,
То убиймо його в собі!

Себто чесними будьмо скрізь
І привітними вдома й десь.
І відтак, о ясній порі,
Щасна доля до нас прийде.

Щоб убити його в собі,
Не засмічуй оселю й парк.
Дай дорогу новій добі.
Скелю підлости бий, лупай!

Яничарові віри не йму!
Раджу діяти так і тобі!
Якщо куля в лоб – не йому,
То убиймо його в собі!

Не кури, не пияч, не злослов,
Май здоровий спосіб життя!
Бо якщо ростити любов –
Зло не матиме вороття.

Щоб убити в собі раба,
Щоб зростити в собі добро –
Не бери й не давай хабар:
Не москаль же ти, не малорос!

Діточок доглядай, мов квіт,
А жінок поважай-лелій.
І постане на цілий світ
Україна, душа Землі.
(© Любов СЕРДУНИЧ)

ЯНИЧАРА ВБИЙ У СОБІ!
Ще не скаране Зло. Й тому
Не припинимо боротьби!
Якщо куля в лоб – не йому,
То убиймо його в собі!

Себто чесними будьмо скрізь
І привітними вдома й десь.
І відтак, о ясній порі,
Щасна доля до нас прийде.

Щоб убити його в собі,
Не засмічуй оселю й парк.
Дай дорогу новій добі.
Скелю підлости бий, лупай!

Яничарові віри не йму!
Раджу діяти так і тобі!
Якщо куля в лоб – не йому,
То убиймо його в собі!

Не кури, не пияч, не злослов,
Май здоровий спосіб життя!
Бо якщо ростити любов –
Зло не матиме вороття.

Щоб убити в собі раба,
Щоб зростити в собі добро –
Не бери й не давай хабар:
Не москаль же ти, не малорос!

Діточок доглядай, мов квіт,
А жінок поважай-лелій.
І постане на цілий світ
Україна, душа Землі.
© Любов СЕРДУНИЧ, 2014)

ПІСЛЯ ВІЙНИ
Ми ще як треба розберемось,
Хто винуватий без вини
І хто «зливав» потоки брехонь, –
І вже тепер, й після війни.

Усе з’ясуємо до решти:
Хто заробляв, хто боронив,
В усіх нюансах розберемось
І вже тепер, й після війни.

Знайдемо решту підлих тролів
І тих, хто постраждав від них,
І хто вдягався під героїв, –
Після війни, після війни.

Хто зброю постачав, хто – «вата»,
Хто мародерствував із них, –
Буде не важко з’ясувати
І вже тепер, й після війни.

Кого хабарництво зжирало,
На чисту воду й тих жени
І всіх продажних генералів –
І вже тепер, й після війни!

Знайти, співставити всі дати,
В штабах хто протирав штани…
Вам не уникнути розплати
Після війни, після війни!

А нині ще вона триває,
Тож має шанс свій кожен з них
Втекти – назавжди! – на Гаваї
Чи закінчити вир війни.
(© Любов СЕРДУНИЧ)

Коли права не гарантуються – купуються,
Обов’язків за хабарі цураються,
Родинами у владу інтегруються,
У час війни безбожно наживаються,
Порушуючи заповіді совісті,
Ціну встановлюють на вічні цінності
І беззаконню надають законності,
Як зміни закріпляючи незмінності.

ЄДНАЙСЬ!
Політики, державні діячі – яка це погань!..
Зовні – демократ, такий щирий українець,
а колупни його – а там хапуга! Рвач,
стяжатель, до всього, крім себе, байдужий…
(Олесь Гончар, щоденник, 3.11.1993 р.).

Із вулиць Дем’янів Бєдних*
Волають (а хай їм грець!)
І твердять: «Потрібна єдність!»…
Єдність вовків і овець?!?
Купують і продаються,
І в’ються слизьким вужем.
Новітні волають юди:
«Потрібна єдність! Авжеж!».
На всіх зомбо-телеканалах –
Партійна реклама: «Єднайсь!».
А нащо ж ви нас роз’єднали
На партії-клани – до дна?
«Бракує нам тільки єдности.
Єднаймось, люди! Ах-ах!..»…
А нарід давно вже об’єднаний
Супроти трутнів в верхах.
____________
* Вулицями Дем’яна Бєдного у народі називають
масиви, де селяться олігархи різного рівня.
(2015)
(Любов СЕРДУНИЧ, 2016)

«СОБАКИ»
Ми так багато пишемо про собак.
А мені раптом подумалось:
Боже, а що, як собаки почнуть
Писати про нас?..
(Роман Кухарук)

Про нас вони і пишуть, вже давно,
Книжки, брошури, створюють кіно…
Та все – брехню, перéкручі і лжу.
Самі ж – останні, у суспільстві – дно!
Оті «собаки», що паршиві пси,
Котрим і снігу взимку не дасиш,
Котрі за гріш і маму продадуть –
Ти лиш ґабзою добре потряси.
Продажні пси, підкупна собарня!
Її не треба кликати: «Ня! Ня!» –
Де не посій, там вродить хопта-зло.
Найкраще їдло псів отих – брехня.
Отож аби збороти собарню –
Крий правдою на їхню ту брехню!
(Любов СЕРДУНИЧ, 2016)

ЗЕМЛЯ
«Добрива» – від слова «добре», тільки
В хімікатах тих – велике зло.
Нищать годувальницю партійки,
ДепутаНи й головне хамло.

Тих нітратів не вміщають ріки!
Плине з піль отрута у ріку.
Покривають все те просторіки
І «кришують»: «в долі» ж – брат чи кум!

Дбають тільки про своє багатство,
Та не дбають про майбутній день.
Розвелося несусвітнє гадство!
Пильним будь: Армагедон гряде!

Їм би наситити власну пельку!
Й доларів побільше: зиск біжить!
Приберіг землиці в закапéлку?
(Як дозволив ненаситний жид), –
Вузлик той онукам покажи!

Їм уже ж дістанеться не чиста,
Може й не дістатись взагалі.
Пруть новітні зайди, лічать тищі.
Продаємось на своїй землі!..
(Любов СЕРДУНИЧ, 2016)

Корупція – ворог в середині нас

“Вчора я був розумним і намагався
змінити світ,а сьогодні я став
мудрим і почав із себе.”
Шрі Чинмой

На нелегку долю нашої країни випадало багато проблем, та однією з найактуальніших є проблема корупції. Корупція. Як часто останнім часом ми чуємо це слово. Таке враження, що схильність до корупції генетично запрограмована в організмах багатьох людей, які впродовж всьго життя шукають легшої стежки, готові порушити юридичні, а перед усім моральні закони, заради легшого життя. Корупція є дуже небезпечним ворогом, тому що таке слабкодухе, та лукаве, іноді, створіння як людина готова знайти сотні причин щоб її виправдати…готова обманювати інших, та навіть саму себе, що не робить нічого поганого. Корупція обхоплює залізними ланцюгами країну, та тягне її на дно економічного та соціального розвитку.
Чому її так важко подолати? Бо вона живе в нас самих…корупція- це паразит, що живе в середині нас, і житиме доти, доки ми його годуємо. Починати боротьбу з корупцією потрібно з боротьби із самим собою…щоб подолати корупцію потрібно подолати себе. Ця країна, як і цей світ в моїх руках, в твоїх руках…в наших руках. Ми маємо силу його змінити змінивши себе. Я зміню себе, тоді зміниться моє оточення, з часом зміниться моє село, чи місто потім країна, а в результаті і увесь світ стане іншим.
Цю країну не розкрадатимуть вічно, не розстрілюватиму усе життя, прийде час, коли доля пограбованої нації ляже на наші плечі, плечі теперішніх десятикласників, одинадцятикласників, юнаків, які в цій країні народилися, які серед бід та війни виросли. І настане час, коли ми, випрямивши спини, станемо і скажемо:”Ми знаєм куди вести країну! Слухайте нас, йдіть за нами. Ми поведемо вас вузькою, ледь пролазною стежкою, на якій терня буде більше ніж квітів, поведемо вас під пекуим сонцем, крізь дим і піт. Та не бійтеся,бо прийдем ми туди, де немає корупції, де немає злочинності, де немає гріха. Не лякайтесь тим, що дорога буде важкою, бо з нами буде Бог, а якщо з нами Бог, то яка різниця, хто проти нас?”. Корупцію переможуть діти, чиї батьки через неї страждають, бідують, вмирають… Ці діти знатимуть що таке несправедливість, знатимуть, що корупція, соціальна нерівність, любов до грошей та війна- це найвищі прояви зла. В цих дітях не буде злоби, не буде любові до злочинності, тільки жалена ненависть до нерівності та несправедливості, вони змінять себе, та змінять країну.
Ми- сила, ми- світло, ми- революція…давай змінювати країну разом.
Артур Дронь

Україна досить молода держава, 25 років це лише початок, це лише час розквіту та розвитку. Проте, незважаючи на такий юний вік, Україна вже встигла набратися величезної кількості проблем, лих та труднощів. І, як не дивно, здебільшого вони породжені одні одними і взаємозалежать між собою.
Однією такою проблемою, що породжує собою цілу низку інших труднощів є корупція. Це явище відоме, мабуть, кожному українцю, адже про це говорить більшість, проте бореться меншість. Особливо більшої актуальності це питання зазнає саме зараз у «ч ас змін», «час оновлень», «час розвитку». Але актуальності воно здобуває знову ж таки на теоретичній основі, де, з іншого боку, в емпіричній реальності змін вагомо менше.
Така зосередженість викликана тим, що Україна обрала для себе європейській розвиток. Цей вибір дався нам болісно, багато людей віддали своє життя за щасливе майбутнє держави. А корупція, точніше її відсутність, є ключовим для країн ЄС та і взагалі успішних та демократичних країн. Проте, українці не готові ще повністю позбутися цього, у думках багатьох закладений принцип, що чим більше даєш, тим швидше та якнайкраще ти здобудеш, хай, навіть, це буде незаконно та не прозоро. Таке ставлення спричинене радянськім впливом, де неможливо було мати щось гідне та якісне, не маючи «друзів» та «зв’язків». Україна досі не може позбутися цієї радянської маски, скинути її та вдихнути на повні груди. Цьому заважають як ніколи й зовнішні чинники, що також не дають нам зняти цю маску, постійно допомагаючи нам її носити та нагадуючи нам про наше гірке минуле. Люди звикли шукати проблеми там де їх немає, чи не помічати проблем у собі та звинувачувати все інше в цьому. Люди віддають перевагу жити в суб’єктивній реальності, вірити своїм переконанням, враженням та думкам.
Така ситуація простежується й у такому явищі як корупція. Наприклад, 80% українців не довіряють судовій системі, вважаючи її занадто корумпованою, де все вирішують гроші, а не чесність, гідність та неупередженість. А тому звикли підходити до рішень та висновків самостійно, проте, не на диво, вирішують ці питання завдяки грошам, зв’язкам і тд. У такий спосіб, породжуючи корупцію безпосередньо поза таким інститутом як суд. Зі свого боку, 87% українців навіть ніколи не стикалися з цим державним інститутом. Ось такий парадокс виходить.
Знову велику роль грає суб’єктивна реальність, витісняючи у такий спосіб об’єктивну. Люди звикли робити висновки без підтверджень та доказів. Ще такий колапс виникає під час іншого спостереження. Відомо, що 27% українців вважають суд найбільш корумпованою структурою в державі, 18% віддають перевагу міліції й ще менше (16%) — прокуратурі. Але, виявляється, що найчастіше, 84% українців, самостійно давали взятки в медицині, далі йде освіта (43%) і лише 8% українців давали їх у судовій структурі. Чому ж так виходить? Навряд чи ми зможемо дати остаточну відповідь, проте не останню роль у такому явищі грає не власні судження людей, а вплив на оточення з боку ЗМІ, політичних лідерів та інших інститутів. Всюди чутно заяви про корумпованість влади, прокуратури, суду й лише де-не-де можна наткнутися на деморалізацію в медичній сфері чи освіті. Кожний політик, що приходить до влади, обіцяє боронити нас, позбутися корупції та відкрити шлях до щасливого й демократичного майбутнього. Проте, виходить так, що саме ми їх захищаємо, ми заплющуємо очі на все, дозволяємо так поводити себе, ми їх вартуємо… То хто ж насправді зможе вартувати вартових?

Екзистенція (від лат. -існування –  в розумінні наявного (дійсного) перебування чогось у сталих межах простору й часу— авт.). Корупція існує від часів появи суспільних відносин. Вона існувала і буде існувати. Ніколи людство не зможе подолати свої суспільні хвороби, але ним завжди рухає бажання досягнути цього. І це є прикметою здорового суспільства.

Людей турбує не скільки саме явище, стільки його рівень у суспільстві. Зараз більшість українців змушена жити у середовищі, пронизаному корупцією. У цьому вся біда нашого буття.

Наукова психологія екзистенцією вважає несвідомі, обрані людьми напрямки вирішення своїх повсякденних життєвих турбот. У філософії – це трансцендентальний спосіб існування сущого. А єдиним, унікальним існуванням такого роду – екзистенцією – є специфічне існування людини як духовної істоти. У такому випадку людське буття пов’язане з проблемою вибору. Так сталося, що проблеми нашого життя набагато легше вирішуються за допомогою підкупу, хабаря, з використанням впливу, аніж шляхом достатніх власних зусиль, тяжкої праці з подолання перепон.

Будівництво та оновлення державних інститутів на початку 90-х років також пішло корупційним шляхом. Старі партійні кадри, добре розуміючи, що їх час минув, комплектували кадри державного управління, виходячи з меркантильних міркувань особистої вигоди. Кращі представники суспільства пішли у приватний сектор, а державним будівництвом зайнялися політики, маючи на меті особисте збагачення. Психологія українських чиновників сформувалася під впливом «порочних» правил, що закладались в оновленому суспільстві. Нездорові правила породили хвору державу. Корупція пронизала всі державні інститути.

Ціле покоління нашого суспільства більше чверті століття виховувалося на нових цінностях, що мали на меті виховати і породити крупну національну буржуазію. Тобто такого собі «нового пана». Для обслуговування його інтересів відібрали вузьке коло дітей, наближених до влади та відправили їх навчатися за державний рахунок до найкращих університетів світу. В Україні серед еліти почалася жорстока боротьба за виживання та «місце під сонцем». Суспільство бачило, що до влади потрапляли колишні злочинці, хабарники, крадії, навіть убивці. І хоча громаді настирно нав’язували проявляти повагу до такого «нового пана», терпець люду урвався, і зараз чекаємо нових правил.

Пролунали правильні гасла «Люстрація!», «Деолігархізація!». Тобто, гонимо геть того невірного «нового українського пана», і будемо призначати лише тих, хто буде відданий суспільству.

Накреслили коло необхідних законів, назвали їх «реформаторськими», «безвізовими».

Безперечно, вони будуть прийняті. Важче буде їх втілити в життя. Моє покоління юристів працювало за науково вивіреними законами, які змінили новими, більш прогресивними, але вкрай неякісними.

На мою думку, це тісно пов’язано з тим, що на хвилі популізму ігнорується науковий підхід та не враховується кращий досвід реформ в інших країнах.

А як же людям жити за новими законами, які можна з легкістю обійти, але складно використати на користь державі, бо написані безсистемно та часто підозріло швидко.

Дає надію те, що в державних органах з’явилося чимало людей, які мають бажання подолати корупцію, але їм потрібен довгий час, політична воля і активні вимоги суспільства жити, орієнтуючись на найкращі взірці. Вони є — в Європі, Північній Америці, країнах Азії. Особисто мені до вподоби іспанський досвід і шлях цієї країни в боротьбі з корупцією.

Ще у 80-і роки іспанські силові структури були одними із найкорумпованіших у світі. Поліцейські, що працювали за часів Франко, жахали своїм свавіллям та зневагою до прав простих громадян.

Подолати корупційну складову суспільного життя допомогли короткострокові повноваження. Кожні два роки у поліцейських закінчувався контракт, майже 90 % складу оновлювали. Залишали лише талановитих і тих, хто чесно та героїчно (за суспільною оцінкою) виконував свою роботу. Так виховували повагу до цієї важкої роботи, а залучення громадської думки та участь спільноти зламали системну корупцію, яка трималася на круговій поруці і взаємній компроментації.

В Україні ж, на жаль, вчинили по-іншому. Так, Директора Національного антикорупційного бюро замість того, щоб призначати на два роки, призначають на термін значно довший. До того, у перші дні своєї діяльності Директор був обвинувачений у службовому зловживанні, і радикальних результатів, мабуть, ми не дочекаємось, бо, маючи кримінальну справу проти Артема Ситника, влада завжди зможе тримати його «на гачку» і вказати «правильний» напрямок діяльності.

Що відрізняє умови існування корупції (яку так важко виявити і викрити) у сучасних розвинутих демократичних суспільствах з її часто навіть неприхованими проявами в Україні? У перших переважною формою для унеможливлення існування є якісні закони, усталені норми і правила, а найголовніше – природна законослухняність. Наша психологія відрізняється бунтівним характером до установлених правил та природним несприйняттям авторитету влади.

Людська свідомість змінюється повільніше за суспільні відносини. Ми прагнемо до Європи, але европейську законослухняність потрібно виховувати роками із покоління в покоління. Це процес довгостроковий.

Логічно було розпочата реформа з судів та правоохоронних органів, бо доки корупцію не почали жорстоко карати, її ніякі реформи не злякають.

Якими були результати? Досить швидко всі переконалися, що реформу прокуратури України провалено. На посадах залишилися люди з тією самою психологією. Часто в ЗМІ публікуються матеріали про затримання правоохоронців «на гарячому».

Невідомо, що буде з судовою реформою та реформуванням слідчого апарату. Без цих якісних інституцій правоохоронна система працюватиме неефективно, компрометуючи саму ідею змін.

Зараз до керма прокуратури прийшла нова людина – Юрій Луценко. Здається, це дійсний патріот і політичний важковаговик. Більш того, пан Луценко принципово повівся у питанні щодо корупціонерів при Ющенку, то, можливо, зараз він нас приємно здивує. Його ідея реформувати інститут прокуратури за американським зразком, наприклад, мені до вподоби.

Турбує те, що «заморозили» процесс утворення Національного бюро розслідувань. А від якості доказів буде залежати успіх діяльності прокурорів. Збір доказів — це найважливіша ланка у вчиненні правосуддя. Завдання прокурора – довести суддям беззаперечність зібраних доказів для обвинувачення. Захист, звісно, повинен довести протилежне. Рішення залишиться за судом. Якщо буде авторитетний склад суду, впливовий генеральний прокурор з командою талановитих слідчих ,- то вони дуже скоро зможуть навести порядок у державі.

На мій погляд, не треба прагнути суворих вироків. Вважаю за доцільне, щоб кожен корупціонер отримав рік-два, але з повною конфіскацією. Тоді у суспільстві виникне повага до чесного заробітку, до чесного чиновника, до Закону, і громадяни будуть поважати свою Державу.

Якщо у виборі та реалізаії можливостей об’єднаються зусилля влади, бізнесу та громадян, тоді буде результат.

Адвокат Варічев Я.М. (в минулому слідчий в особливо важливих справах).

Корупція – це темні вулиці у твоєму місті.
Корупція – це твій обшарпаний під’їзд та сморід з мусоропроводу на твоєму поверсі.
Корупція – це коли у твоєму шкільному атестаті або у дипломі вишу зв’являються бали на твій вибір.
Корупція – це “озера” на дорогах твого міста після дощу.
Корупція – це прокурор, який каже, що йому підсовують діаманти замість камінців для акваріуму; це суддя, який каже, що зберігає талони на 14,5 тонн бензину, тому що на них гарні малюнки.
Корупція – це безоплатно-платне лікування, безоплатно-платна середня освіта.
Корупція – це коли дурник із ключами до лексусу і останнім айфоном йде на чергову пару у виші, до якого ти вступив, витративши багато часу та зусиль.
Корупція – це розпилені гроші на швидкі, які могли б врятувати не одне життя.
Корупція – це холодні батареї у твоїй кімнаті взимку.
Корупція – це те, що ти бачиш на кожних виборах у мажоритарному округу.
Корупція – це коли людина, яка не знає правил дорожнього руху, має права водія.
Корупція – це коли ти бачиш розриті трубопроводи місяцями.
Корупція – це коли ти несеш своїй вчительці подарунок на 8-е березня не тому що свято, а тому що у тебе проблеми з її предмету.
Корупція – це новострої, які знікчемлюють твоє місто.
Корупція – це раптові обвали поверхів будинків.
Корупція – це коли п’яний водій мерседесу, який збив насмерть пішохода, отримав умовний термін, а жебрак, який вкрав поїсти – реальний.
Корупція – це довгий час відкриті люки біля твого будинку.
Корупція – це коли переважна більшість держпідприємств постійно збиткові.
Корупція – це гола та боса армія, яка, у свій час, була не в змозі захистити Крим та Донбас.

Корупціонери – наркомани, а лікувати їх треба за ҐРАТАМИ!

Принцип неотвратимости наказания за совершенные правонарушения, это есть самый действенный способ победить коррупцию.
Все без исключения действия коррупционеров, за которые они и получают материальное вознаграждения, приносят материальный ущерб субъектам гражданского права.
А вот взыскать материальный ущерб в суде при действующей судебной системе в Украине не возможно, так как сами судьи в настоящее время являются носителями этой самой коррупции.
Необходимо лишить судью принимать решение о виновности и создать в суде первой и апелляционной инстанции, суд присяжных заседателей, которые и будут выносить вердикт о виновности или не виновности, а судья останется процессуальной фигурой, который будет обязан оформить это решение.
В таком случае судья в принципе перестанет быть носителем коррупции и доверие к судебной системе увеличится.
Если у субъекта правовых отношений появится возможность на осуществления справедливого правосудия, то у него отпадет желание участвовать в коррупционных отношениях за которые еще нужно нести материальные затраты.
Это даст возможность любому субъекту правоотношений, чьи законные права и интересы будут нарушены, участвовать в борьбе с коррупцией и эта борьба на ряду с борьбой правоохранительных органах с уголовными преступлениями, станет делом каждого.
Ведь в случае участия чиновника в коррупционных отношениях, его действия будут нарушать чьи-то интересы и сразу будут обжалованы, с него будет взыскан причиненный материальный ущерб в пользу истца.
Это и есть реализация принципа неотвратимости наказания.

Писаренко Анна.

«Коррупция» не в клозетах, а в головах….! – именно так о коррупции, извините, о разрухе говорил Ф.Ф. Преображенский, но что разруха, что коррупция … Суть не столь важна, оба события разрушительны для общества.
В чем же суть коррупции? Или коррупция – это…
Покупка автомобиля и лихачество на дорогах как аморальный способ утверждения своего нового статуса с последующим: «Ну, начальник….» – это коррупция!
Трудовые отношения на работе с рабской эксплуатацией сотрудника и последующими псевдо больничными – это коррупция!
Оболванивание собственных детей, методом сдачи их в детский сад или школу как камеру хранения и последующим цветочно-конфетным периодом с образованием ради аттестата – это коррупция!
Низкие зарплаты служащих с высокими полномочиями и последующими благодарностями и подарками – это коррупция!

Коррупция – это последствия существования беспринципного, социально несправедливого общества, что привыкло жить стремлением к собственной выгоде.
Как пример, ситуация из жизни нашей столицы, житель которой увидев в парке посла одной из европейских стран, пьющего из прозрачного стакана пиво, шпионски выложил фото в соцсеть озаглавив: «Вызвать полицию или попросить годовой шенген!». Став свидетелем преступления (по закону распивать алкогольные напитки в общественных местах нельзя), пусть не совсем страшного, он был перед выбором бороться со «злом» или получить от него выгоду…
Так и живем!

З якого часу правда то є злочин?
Коли забули українці про Майдан?
Вам не дає Лордкіпанідзе спочин?
Тоді звільніть нас від своїх кайдан.

Ви вбивці, що ховаються за чином,
Кати ви, які люблять лише гроші,
Для України є ганебним тином –
Ви тільки зовні, нібито, хороші.

Вам вистачає тюрем для свободи,
Вам вистачає коштів для репресій,
Та прийде час – зберем ваші клейноди,
І чесних звільнимо від судових агресій.

Я знаю, де воно потрібне – у в`язниці.
Де особисте видирають наждаком,
Де обережність виживає ница,
Де мислять потай, де живуть повзком.

Змовчав, надійно в мушлю заховався,
Мертвонародженні думки абортував.
Перехитрив усіх? Перебоявся.
Не жив, не вірив, не любив: мовчав.

– В «Свободі» сказали, що в нашій країні корупція.
А що воно, як воно, з чим його їсти таке?
Чи це є отрута, чи може, на кшталт проституції…
Скажіть мені куме, хоча б це м’яке чи тверде?
-«Свобода» це фракція чи Ви про ту, що із Савіком?
– Із Савіком, куме! Мені це – як той «Отче наш».
– Та годі балакать! Ваш «отче» приїхав із далеку.
Латиш чи єврей, але точно цей «отче» не наш.
– Можливо, і так! Та щотижня там люта дискусія.
Грузинів покликали, стали із ними гадать,
Як з нею боротись. Але не збагну, куме, досі я –
Що це за хвороба і звідки на неї чекать?
– Я Вам поясню. Пам’ятаєте нашого голову?
Ну той, що той рік головним був у нас у селі.
Його ж забирали в наручниках лихом цим хворого,
Бо мічені гроші знайшли, і ,однак, не малі.
– Ой бідний! Цікаво, чи він із хворобою впорався?
– Навряд чи, кума. Він скоріш лікарів заразив.
Змінив кабінет. Та не кається в тому, що коїться.
І кажуть хвороба зросла його в раз у рази.
– О горе яке! Хоч нам з Вами не треба боятися.
Де ми, де хвороба і де наш отой голова?
– Не згоден, кума. Вам здоров’ям так також не пишатися.
Хворіли і Ви, а більш того – хвороба жива!
Про що це Ви, куме, я світу не бачу за грядками.
На раду сільську вряди годи із вікон дивлюсь.
– А хто ж з головою ділився останніми статками?
Хто землю присвоїв собі замість когось чиюсь?
– Коли це було? Ще царя б Ви Панька пригадали би.
Про що говорити? – Розмова давно вже пуста.
– Кажу Вам про те, як зелену отруту давали Ви
Колись голові, щоб йому затулити уста.
Про те говорю, що заражені лихом цим всі ми є.
А наші думки ця хвороба весь час обійма.
І всім лікуватися треба нам селами, сім’ями.
Бо це є не злочин, а це вже суспільна чума!

Я спросил у депутата:
«Сколько стоит жизнь солдата?
Сколько стоит жизнь Героя?
Сколько Украина стоит?

Сколько стоит жизнь без страха?
Сколько можно гнать на плаху
цвет своей страны любимой,
что зовётся Украиной?

Сколько стоит Крым с Востоком?
Продавались они скопом?
Сколько стоит наше горе?
Сколько стоит газ и море?»

Я спросил у депутата:
«Как прожить на тысячу с маком?
Оплатив счета, налоги,
как не протянуть бы ноги?»

Я спросил у депутата:
«Тяжело вам жить, ребята?
Создавать ходы и схемы,
быть частицею системы?

Объясните мне, дурному,
для кого у нас законы?
Для кого ваша работа
не понять мне отчего-то.

И меня волнует тоже
не трещит ли ваша кожа?
Хорошо ли вы едите?
По ночам вы крепко спите?»

Напоследок так, для справки:
бастовали люди в шахтах,
бастовали люди в форме,
и студенты, и профорги.

На дорогах, на вокзалах,
в школах, офисах, спортзалах,
и водители трамвая
бастовали (точно знаю).

Но не помню, чтоб когда-то
бастовали депутаты.

Зараз багато говорять про корупцію, про боротьбу з нею. Про те, що корупція – це зашморг на шиї України. Для боротьби з корупцією чим далі, тим більше приймають законів. Але парадокс: чим більше ми з нею боремося, тим більш буйним цвітом вона розквітає. А тому виходить все якось безглуздо. І ось чому так відбувається. Корупціонери – люди розумні, із креативним мисленням, і чим більше ми приймаємо законів для боротьби з корупцією, тим більше полегшуємо їм життя. Абсурд? Зовсім ні. Чим більше перепон доведеться обійти, тим дорожча послуга корупціонера. Нагадаймо, що корупція можлива лише в бюрократичному апараті, який у нас розрісся до неймовірних розмірів і завалений величезною купою усілякої звітності. Звітність ця, здебільшого, потрібна лише для «галочки», і здавати її, зазвичай, потрібно в авральному режимі. Адже часто буває: приходить заявка на якийсь звіт сьогодні, а крайній строк здачі його був учора. Так, це безглуздо, але саме так живе наш бюрократичний апарат. Це, в свою чергу, призводить до того, що система – неповоротка. До того ж багато документів частково суперечать чи повністю взаємно виключають вказівки один одного. Як наслідок, більшість людей намагається триматися від таких речей подалі, а для корупціонера такий стан речей – просто рай на землі. Адже одній постанові завжди можна протиставити іншу або й кілька інших. Крім того, зазвичай корупціонер діє в інтересах суспільства, громади. Саме так, корупціонер діє в інтересах громади, і довести протилежне в межах бюрократичної машини не можливо. Здивовані? Додам більше. Все саме так і є, як не крути. Ось типова ситуація. Громаді чи якійсь структурі пообіцяли виділити кошти на вирішення критичної ситуації. Пообіцяли, скажімо, в вересні, а гроші надійшли на початку грудня, в кращому випадку того ж року, а то й наступного. Надійшли кошти на рахунок 7 грудня, а до 21 грудня їх слід освоїти, бо казначейство їх забере назад. Якщо ці гроші встигають освоїти, тоді зразу порушується закон. Байдуже, в руки корупціонера чи ні потрапляють гроші. Адже все провести за правилами бюрократичної машини в такі терміни просто нереально. Згадаймо тендери на ліки, про які багато говорять і які тягнуться місяцями. Якщо гроші потрапляють до рук простого бюрократа, то він і не особливо розбирається, хто на ринку може подати кращу пропозицією, де є розумне співвідношення між ціною і якістю. Часу розбиратися в цьому він не має. І тут закрадається спокуса за передачу роботи якійсь фірмі отримати «маленьку винагороду», яка може складати річний дохід, від цього важко відмовитися. Коли гроші потрапляють в руки корупціонера, то тут все просто. Підписується договір за відповідну «винагороду» – і діло рухається. Корупціонер – молодець, допоміг нарешті це зробити. Громада задоволена, корупціонер відхопив свою частку теж. Підрядник теж задоволений. Коли щось піде не так, корупціонер має дві відповіді: «Компанія запропонувала меншу ціну, от я її і найняв», «Я людина зайнята, до якої компанії першої додзвонився, з тою договір і підписав. Ви ж розумієте, що часу було обмаль». Звісно, тут можна поговорити про порядність, громадянську свідомість. Коли йдеться про самих корупціонерів, то з ними говорити на ці теми – це гаяти час. А от з тими, хто зараз засуджує корупціонерів, ці теми – саме те, що потрібно, щоб поговорити. Хочеться погудити корупціонера? Та будь ласка, скільки завгодно. Але коли ви лежите на дивані чи сидите з товаришем за пляшечкою пива і розказуєте, який гад той чи інший корупціонер, то все залишиться так, як є зараз. Хочете щось змінити? Організовуйтесь в громадську організацію. Приходьте до бюрократа і пропонуйте свою допомогу в проведенні тендерів. Звісно, бюрократ зразу буде в шоці, ну, це нормально, минеться. Якщо бюрократ чесний, він з радістю скористається вашими послугами, адже він і далі буде займатися зрозумілими йому справами. Ви ж позбавите його клопоту в пошуку підрядника. Відповідно, громада отримує якісну послугу за реальними ринковими цінами. З часом така співпраця приведе до того, що громаді буде простіше донести свої потреби до бюрократів і чиновників. Звісно, щоб це втілити в життя, просто лежати на дивані не вийде. Потрібно вставати, організовуватися і щось робити. Саме по собі воно не зробиться. Хоча, справедливості ради, слід відмітити, що зібратися в громадську організацію, яка буде контролювати владу і співпрацювати з нею, – це вищий пілотаж. Але цей пілотаж нам потрібно, конче потрібно опанувати, бо без нашої допомоги влада очищатися буде ще років з двадцять п’ять. Коли ж ми допоможемо, то років за три під тиском громад очиститься. Можна, звісно, почати із простіших речей. Кожному варто почати дивитися, в першу чергу, за собою. І самому дотримуватися правил. І при цьому категорично сказати: «Ні корупції!». На практиці в найпростішому випадку це виглядатиме приблизно так. Вас зупинили за порушення правил дорожнього руху. Замість того, щоб пропонувати «домовитися», визнайте вину і погоджуйтесь на протокол, навіть якщо полісмен пропонує «домовитися». Розумію, що дехто зараз пояснює, що грошей у нього не так багато і домовитися – простіше і дешевше. От таких «бідних» я і вітаю з тим, що саме ви – ті, хто так виправдовується, більшою мірою є причиною корупції, а не ті, хто зловживає своїм службовим становищем. Адже саме ми своїми діями створюємо постійно прецеденти для моменту корупції, і лише інколи нас ловлять на правопорушеннях. А уявіть, щоб кожного разу, коли ви порушуєте закон чи правила, вас штрафували. Скільки б вам коштувало? Кому цікаво і хто їздить на роботу на авто, якось спробуйте відмічати, скільки разів на шляху з дому до роботи ви порушуєте правила дорожнього руху. А вдома перерахуйте на мінімальні штрафи. Знаю, більшості довелося б ці штрафи відробляти роками. І це лише за поїздку в один бік! Ще один момент, на який нам слід звернути увагу в своїй поведінці, – це наша доброта і схильність до вдячності. Риси однозначно хороші, і їх наявність прикрашає людину, але… Так, це всюдисуще «але». Нам слід зрозуміти, що наша подяка як чиновнику, так і вчителю, і навіть лікарю, повинна зводитися лише до щирих слів. Без конвертів, без подарунків! Саме так, здобуваючи ту чи іншу спеціальність, а що головніше, починаючи працювати за нею, людина погоджується на певну оплату, і «подяки» там відсутні. Розумію, що більшість, особливо старше покоління, звикла, що «не підмажеш – не поїдеш». Та коли ми хочемо жити без корупції, то, в першу чергу, нам потрібно навчитися жити без «конвертів», «підмазувань». Як окремо взятій людині, так і всьому суспільству. Саме це – шлях до процвітаючого суспільства. Суспільства без корупції. Але ще раз повторюся: для його побудови потрібно починати з себе, зі своїх дій і своєї поведінки. Бо Україна – це наш дім, а ми – її громадяни, і тому ніхто, крім нас самих, не наведе тут лад. Звісно, кожен з нас може зробити чимало, але лише разом ми можемо навести тут лад, побороти корупцію і зробити нашу Батьківщину процвітаючою. Іван Герасименко

«Ось тобі спрага: від щастя до відчаю –
бути свідомим, тремтливим і ввічливим
в країні проблем, фальстартів і позики
ми почуваємось лівими відморозками.
Що тобі до їхньої справи і взагалі що тобі
до їхнього голосу в довгому хоботі,
всіх зволікань, пустих обіцянок –
картата сумка, порваний валянок.
Все запустили довели до ручки,
на залізничних вокзалах люди з «кравчучками»,
люди у потягах, просьби зі слів –
більше стає серед нас жебраків.
Росте калина, колоситься жито –
краще скажи як день прожити
з тими податками, курсами, змінами
на ними встановлений прожитковий мінімум.
Пошлю все до біса, не буду їх слухати,
ми й так вже зарились в багні по вуха –
на кого надіятися, кому можна вірити
з їхніми пророками і продажними кліриками,
з їхньою політикою, депутатами й мерами –
виграй ґрін кард, тікай в Америку,
відкриють візу, їдь на трускавки,
забудь усе, що до того знав ти,
в Іспанію, Туреччину, Польщу, Італію –
нас там не звали, але ми туди звалюймо,
знайдемо житло, наймемося на роботу
і там називатимемось патріотами,
будемо говорити про рідні розвал і корупцію,
в крайньому разі, займатимемося проституцією:
що тобі тут, тобі вже тут тапки,
в житті все одно все вирішують бабки,
і треба як більше, багато і дуже –
то як, ти зі мню чи ні, друже?»

Щороку у Кіровограді міськрада приймає “Програму соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда”.

Мова йде про рішення Кіровоградської міськради № 78 від 23.02.2016, №3926 від 27.01.2015, №2755 від 29.01.2014, №2226 від 29.02.2013, №1156 від 26.01.2012 та №95 від 27.01.2011р.

Що таке “окремі категорії громадян” – питання цікаве, адже під цим терміном у програмі згадується чимало різних категорій, хоча у більшості випадків вона залишається нерозшифрованою.

Під окремими категоріями, що зустрічаються у документах, слід розуміти ветеранів ВВВ, ветеранів Афганістану та членів їх сімей, чорнобильців, ветеранів соціалістичної праці, ветеранів АТО, людей з обмеженими можливостями, громадян, яким виповнилося 100 і більше років і почесні громадяни міста.

У згаданих програмах міськради з 2010 по 2014 роки викликає цікавість окрема стаття “Надання пільги окремим категоріям громадян міста Кіровограда за отримані послуги лазні”. Після дворічної перерви у фінансуванні цієї “соціальної” статті, мер міста Андрій Райкович заговорив про можливість її відновлення. 28 березня від міського голови пролунала заява щодо відновлення роботи міської комунальної лазні. За словами Райковича, з відповідним проханням до нього звернулися містяни, які висловили незадоволення відсутністю умов відвідувати комунальну лазню.

“Це важливе соціальне питання. І багатьом людям така послуга надзвичайно потрібна. Тому даю завдання своїм заступникам знайти необхідне приміщення, обстежити його, визначити вартість робіт, та в найкоротші строки відкрити міську лазню”, – відзначив Андрій Райкович.

Які саме люди зацікавлені в такій екзотичній послузі стає зрозумілим, якщо заглибитись в історію питання. А вона наступна.

Лазня, на яку виділялись бюджетні кошти у 2010-14 роки, належить ТОВ “Міськпобутсервіс”, власником якого є голова бюджетної комісії Кіровоградської міськради Ігор Волков, і знаходиться на вул. Преображенській 88.

Починаючи з 2010 року підприємство зверталось до Кіровоградської міськради з проханням про виділення у програмі соціального захисту та соціальної підтримки населення видатків на відшкодування фактично понесених збитків за надану пільгу за послуги лазні окремим категоріям громадян міста.

Хто саме ховався за терміном “окремі категорії громадян міста” – ніде не значилось. У відповіді на інформаційний запит ГО “Асоціація Політичних Наук” до міськради зазначено, що у 2010 році пільгою скористалось 14 282 особи, за що підприємство ТОВ “Міськпобутсервіс” з міського бюджету отримало 199,9 тис.грн.
2011 рік – 18 666 осіб – 279,9 тис.грн.
2012 рік – 16 557 осіб – 241,8 тис.грн.
2013 рік – 20 546 осіб – 308,2 тис.грн.
2014 рік – 7 515 осіб – 112,7 тис.грн.

Загалом в період з 2010 по 2014 роки, на цю соціальну статтю міськрадою було виділено 1 145,5 тис.грн.

Засновником ТОВ “Міськпобутсервіс” значиться голова бюджетної комісії Кіровоградської міськради Ігор Волков, у 2015 році обраний від БПП “Солідарність”. У минулому скликанні, з 2010 року він був обраний депутатом міської ради від Партії Регіонів, і до 2014 року обіймав посаду секретаря міськради.

Яка процедура отримання відшкодування? – Підприємство звертається до міської ради з проханням виділити йому кошти, бюджетна комісія передбачає їх у Програмі соціального захисту та соціальної підтримки населення, а у кінці року підприємство подає кількість громадян, яким нібито була надана пільга, і отримує відповідну суму відшкодування.

Перший транш підприємство отримало у 2010 році і припинило отримувати кошти у 2014-му. Цей період співпадає з часом обрання (2010 рік – авт.) і перебування на посаді секретаря міськради Волкова, і його відставкою у 2014 році, відповідно.

Фінансування міської лазні було скорочено у 2014 році, відповідним рішенням сесії міськради від 24 квітня 2014 року. Проти цього рішення активно виступав Ігор Волков, не приховуючи конфлікту інтересів і лякаючи присутніх “зростанням соціальної напруги”. Після скорочення фінансування, лазню демонстративно закрили.

Саме у своєму виступі на сесії міськради Ігор Волков та голова ветеранської організації Віталій Вієвський зазначили принаймні одну групу осіб, які в даному випадку можна віднести до “окремих категорій”. Вієвський від імені ветеранів закликав депутатів міськради залишити 150 тис.грн. дотації міської лазні “для покриття 50% пільги для ветеранів”. При чому, якщо сам Волков під час виступу на сесії міськради, захищаючи фінансування свого підприємства, говорив про 450 пенсіонерів, які буцім-то не зможуть більше митись на пільгових умовах, то Вієвський заявив про 20 (!) тис. ветеранів, про що повідомляла місцева газета “Україна-центр”.

Подібна ситуація з обмеженням фінансування стосувалася приватного місцевого телеканалу “ТТV”, що належить тому ж таки депутату Волкову. Так склалося, що початок фінансування з бюджету і телеканалу, і бані збігся у часі з отриманням Волковим посади секретаря міської ради. Скорочення фінансування – з відставкою. За статтею “підтримка ЗМІ”, з бюджету за період роботи ради 6-го скликання вдалось отримати 684 973 грн.

За словами співробітників лазні, відвідувачів вони мали не багато, і то – в основному по суботах. Цією інформацією співробітники поділились із журналістом “Першої Електронної”. Проте, якщо вірити даним по відвідуваності, поданим у міськраду, наприклад, за 2013-й рік лазню відвідало 20 546 осіб, тобто, по 56 чоловік на день, якби заклад працював без вихідних.

Надії відновити фінансування свого підприємства Волков не втрачав у 2015 році. Інтереси ТОВ “Міськпобутсервіс” він лобіював на засіданні бюджетної комісії, але безуспішно. Начальник відділу соціальної підтримки населення Юлія Вовк повідомляла, що підприємство не надало розрахунків і не заявляло про наміри отримати таку компенсацію з міського бюджету.

І от у 2016-му, після заяви міського голови Райковича, у ТОВ “Міськпобутсервіс” знову з’явився шанс отримати міське фінансування. Адже навряд чи хтось буде будувати заново лазню для “окремих категорій громадян”, якщо в місті вже існує відповідний об’єкт, тим паче, якщо його власник – однопартієць міського голови.

У Кіровограді, як і в багатьох інших містах, є цілий ряд громадських організацій, які утримуються з міського бюджету. При чому, це абсолютно не залежить від їх діяльності, від того, на скільки вона є успішною і чи є вона взагалі. Процедура виділення міськвиконкомом нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності, в оренду громадським організаціям на пільгових умовах надзвичайно проста: організація пише лист, а міськвиконком його задовольняє, або не задовольняє. Мотивація цілком суб’єктивна, процедура – непрозора та не конкурентна, тому несе в собі очевидні корупційні ризики.

Окремим рядком в міському бюджеті також прописані суми, які виділяються деяким ГО на забезпечення їх діяльності. Процедура – приблизно така ж. Ніяких тобі конкурсів, ніяких проектів. Критерії ухвалення рішення – суто суб’єктивні. У рішеннях – посилання на норми законодавства, згідно з якими виконком має право це робити, однак жодних об’єктивних причин.

Міськрада станом на сьогодні має договори про пільгову оренду приміщень в центрі міста з десятком громадських організацій, загальною площею у 558,7. Якщо взяти середню ринкову ціну за оренду в центрі міста – 104грн. за кв.м., то лише на оренді місто недоотримує майже 700 тис. грн. в рік. Якщо ж врахувати терміни, на які укладені договори, отримаємо 6,09 млн. грн. Погодьтесь, сума чимала. Чи відповідає розмірам цієї суми користь від діяльності цих організацій? Спробуємо з’ясувати.

Одразу варто зазначити, що далеко не кожній організації вдається отримати в оренду приміщення на пільгових умовах. Більшості відмовляють. Наприклад, громадська організація «Молодий Народний Рух» кілька років поспіль зверталась до всіх органів місцевого самоврядування з таким проханням, всюди отримуючи відмови. Про згадану проблему писали у ЗМІ. Так, у статті на сайті CorruptUA.org говориться, що міськрада не задовольнила аналогічні прохання про виділення приміщень для Буго-Гардівської паланки Українського козацтва, УДЮТ “Січ”, НСОУ “Пласт” тощо.

За адресою м. Кіровоград, вул. Дворцова 22-а знаходяться одразу 5-ть організацій: Кіровоградська міська ГО «Союз Чорнобиль Україна», Спілка учасників бойових дій та ветеранів військової служби, спілка ветеранів Афганістану та Товариство інвалідів ВВ та інших війн. Вони займають перший та другий поверхи приміщення загальною площею 247 кв.м.

На вул. Червоногвардійська (нині – Архангельська) 46 у підвалі на 60 кв.м. розміщено Товариство Червоного Хреста України. Дія договору – з 2009 по 2015 рр. На всеукраїнському рівні ця організація останнім часом славиться корупційними скандалами довкола неї, пов’язаними із продажом гуманітарної допомоги. Проте в Кіровограді про неї нічого поганого не чути. Організація має сайт, на якому систематично викладає інформацію про свою діяльність.

На вул. Куропятникова 15 знаходиться приміщення Кіровоградської міської організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. У них – 60,8 кв.м. Договір діє з 2008 по 2018рр. На вул. Г.Сталінграда 16/17 у підвалі на 300 кв.м. розміщується ГО любителів авіації «Авіатор». Їх договір діє з 1997 року – безстроково.

Міська організація ветеранів України займає 90,8 кв.м. 3-го поверху за адресою: вул. Єгорова 40. А на вулиці Нейгауза 23, на першому поверсі у кімнаті на 29 кв.м. знаходиться ГО «Кіровоградський міський фонд сприяння розвитку правової освіти населення».

Із понад 20-ти зареєстрованих організацій ветеранів, приміщення на пільгових умовах отримали лише 6-ть. Із 5-ти чорнобильських – лише одна. А ще в нас є молодіжні, дитячі, професійні, національні, культурні, правозахисні організації. Загалом, із понад 433 зареєстрованих у місті громадських організацій, пільгами користуються лише півтора десятка. Звідки така вибірковість?
Окрім оренди, на статтю «Підтримка організацій ветеранів» у бюджеті щороку закладається від 200 до 500 тис. грн. на «фінансову підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів». Цього року сума становить 250 тис.грн.

На інформаційний запит ГО «АПН» була надана інформація про те, які суми і яким організаціям були виділені. Так, у відповідності до п.10 Заходів щодо реалізації Програми соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2015 рік, затвердженої рішенням Кіровоградської міськради від 27.01.2015р. № 3926 (зі змінами), надано фінансову підтримку 10 громадським організаціям інвалідів та ветеранів на загальну суму 287 тис. грн., які станом на 1 січня 2016 року профінансовані у повному обсязі.

Згідно з рішенням №78 від 23.02.2016р. Кіровоградської міськради «Про затвердження програми соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення міста Кіровограда на 2016 рік», на фінансову підтримку 11 громадських організацій інвалідів та ветеранів передбачено 250 тис. грн.

Відповідно до «Порядку використання коштів міського бюджету для надання фінансової підтримки громадським організаціям інвалідів і ветеранів, що мають статус міських», затвердженого рішенням Кіровоградської міськради від 18.12.2007 р. №380, розмір бюджетних коштів, що надаються громадській організації, встановлюється на підставі кількості її членів; кількості первинних осередків; кількості бібліотек, клубів, реабілітаційних центрів, колективів художньої самодіяльності; розрахунків та обґрунтувань, поданих громадською організацією.

Включення громадських організацій до розподілу призначень здійснюється після надання виконкому звіту щодо використання бюджетних коштів за попередній рік з відповідними підтверджуючими документами. При цьому обсяг матеріального заохочення працівників організації разом з нарахуванням не повинен перевищувати 35% загального обсягу передбачених бюджетних коштів.

ГО «АПН» звернулась до міськради з інформаційним запитом, в якому просила надати підставу для розподілу видатків міського бюджету за статтею «Фінансова підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів» за 2015 та 2016 роки (копію звернення організації чи інший документ), а також копії звітів організацій, які були підтримані з міського бюджету, про використання ними наданих бюджетних коштів у 2015 році, і отримала відповідь.

Так, Кіровоградська міська організація ветеранів України звернулась з проханням надати їм 119 тисяч грн. без жодних розрахунків та жодного обґрунтування витрат. Міська рада задовольнила прохання організації у повному обсязі. Попередні 129 тис.грн. організацією були використані на «матеріальні заохочення» (94 тис.грн.) та комунальні послуги офісного приміщення.

Кіровоградська міська організація ветеранів фізкультури, спорту і війни не просила жодної фінансової допомоги на 2016 рік, і отримала… 9 тис.грн. У звіті за 2015 рік щодо використання 16 тис.грн. йдеться про матеріальне заохочення у розмірі 5 600 грн., решта суми була використана на проведення спортивних заходів.

Кіровоградська міська організація «Союз Чорнобиль України», згідно відповіді міськради на інформаційний запит АПН, також не зверталась по фінансову допомогу на 2016 рік, і отримала… 25 тис.грн. Відповідно до звіту за 2015 рік, організація витратила 5 тис. на матеріальні заохочення, решту – на заходи (5 тис.), ритуальні послуги (4,5 тис.), канцелярку (3 тис.) та комуналку (2,5 тис.).

Кіровоградська міська організація Української Спілки ветеранів Афганістану прозвітувала про використання 12 тис. грн., хоча отримала 25 тис.грн. Згідно звіту, 4 800 грн. були використані на «матеріальне заохочення», решта 7 200 грн. – на оплату послуг теплопостачання. У цьому році фінансування не просила, однак отримала 25 тис. грн.

Відповідь міськради не містить прохання про виділення допомоги на 2016 рік і від Товариства політв’язнів та репресованих, проте звіт про використання минулорічних 10 тис. грн. розписаний до копійки. Витрати на матеріальне заохочення склали лише 1 тис.грн.

Спілка учасників бойових дій і ветеранів військової служби не зверталась по фінансову допомогу на 2016 рік. У звіті про використання минулорічного траншу у 18 тис.грн. йдеться лише про матеріальну допомогу (10 500грн.) та комунальні послуги (7 500грн.).

Товариство інвалідів ВВ та інших війн не зверталось по допомогу на 2016 рік і не надало детального звіту про використання отриманих 15 тис.грн. (хоча минулого року організація просила виділити лише 10 тис.) у минулому році, однак все одно отримало 10 тис.грн. цього року.
Всеукраїнське об’єднання ветеранів надало відносно деталізований звіт про використання 14 тис. грн. за минулий рік (матеріальне заохочення склало лише 3 700 грн.), проте прохання про виділення допомоги у 2016 році – відсутнє.

Організація інвалідів «Сила духу» минулого року просила надати їй 28 700грн., проте отримала лише 20 тис., про використання яких детально відзвітувала. Зарплати склали лише 7 тис.грн. Прохання фінансувати організацію у 2016 році – відсутнє, проте вона отримала 9 тис.грн.

Спілка незрячих Кіровоградського УВП УТОС просила надати їй минулого року 70 300 грн., проте отримала 20 тис.грн., і всю суму використала на придбання озвученої літератури. Прохання надати допомогу цього року – відсутнє. Однак організація отримала 9 тис.грн.

Отже, як випливає з відповіді міськради, виділення коштів громадським організаціям відбувалось в супереч відповідному положенню, адже жодна організація з профінансованих у 2016 році не надала жодних розрахунків та обґрунтувань виділення коштів, жодних підтверджуючих документів використання коштів, а з наданих звітів більшості організацій видно, що обсяг «матеріального заохочення» суттєво перевищує передбачені 35%! Бюджетні кошти банально проїдаються…

Із порівняльної таблиці видно, що майже половину усієї допомоги на діяльність отримує одна організація – Кіровоградська міська організація ветеранів України, яку очолює Віталій Вієвський. Решту допомоги ділять між собою десяток організацій. З наявної інформації не зрозуміло, чому виникає така диспропорція. Проте, якщо відслідкувати його діяльність – все стає на свої місця.

Дії Вієвського дуже схожі на лобіювання комерційних інтересів депутатів з колишньої Партії регіонів. Так, у 2014 році Віталій Вієвський від імені ветеранів закликав депутатів міськради залишити 150 тис.грн. дотації міської лазні «для покриття 50% пільги для ветеранів». Міська лазня (ТОВ «Міськпобутсервіс») – це комерційне підприємство екс-регіонала Ігоря Волкова. При чому, якщо сам Волков під час виступу на сесії міськради, захищаючи фінансування свого підприємства, говорив про 450 «ображених» ветеранів, які буцім-то не зможуть більше митись на пільгових умовах, то Вієвський заявив про 20(!) тис. чоловік…

Доки розподіл коштів та пільг між громадськими організаціями не стане прозорим, ці статті матимуть потенційний ризик стати джерелом корупції, якщо ще ним не стали…

http://sin4enko.jimdo.com/2016/04/20/з-міського-бюджету-безпідставно-фінансуються-лобісти-приватних-інтересів/

Україна вперто тримає курс на євроінтеграцію, декларуючи реформи, спрямовані на прозорість влади та боротьбу з корупцією. І якщо на законодавчому рівні і вдається ухвалити досить прогресивні закони, то їх практична імплементація наштовхується на шалений опір дотеперішньої совкової Системи. Як на центральному, так і на місцевому рівні є різні групи, які прагнуть зберегти старі правила гри, і є ті, хто всіма силами прагне їх зламати. Боротьба триває з перемінним успіхом.

Так, депутати бюджетної комісії, попри наполегливі спроби кіровоградського міського голови обмежити доступ громадян у приміщення міськради, не погодили програму «Про адміністративні послуги» на 2016-2018 роки, адже її пункт 4.11 передбачав встановлення ІР-турнікету (мережевий турнікет та система контролю доступу і обліку робочого часу). Програмою передбачаються витратити на пропускний пункт 80 тисяч гривень.

За словами кіровоградського очільника, у міськраді почастішали крадіжки… туалетного паперу та освіжувачів повітря із вбиралень. Саме цим міський голова Андрій Райкович обґрунтовує свій намір запровадити в міськраді пропускну систему. Саме це питання всерйоз обговорюється на апаратних нарадах…

«Ні, це аж ніяк не вплине на прозорість міської ради», – запевняє нас чиновник. Ага, бійці Нацгвардії просто пояснюватимуть відвідувачам, куди їм краще йти. Посилатимуть, так би мовити, у «правильному напрямку». Щоб «не шастали», де не слід… Заодно і кишені перевірятимуть, на предмет наявності зайвого паперу. Туалетного, звісно.

І побоювання такого розвитку подій, на жаль, не безпідставні. З приходом нового міського очільника прозорість та відкритість роботи міськради не збільшується, як це мало би бути з огляду на його передвиборчу риторику, а зменшуються.

Проекти рішень міськради та виконкому не публікуються завчасно на офіційному сайті, не обговорюються з громадськістю, громадськість не поспішають робити суб’єктами, які мали би право ініціювати розгляд органами самоврядування будь-якого питання…

Всі ці речі можна було б прописати у новому регламенті міськради, однак його ухвалити не дуже поспішають. Спершу хотіли «зварганити» новий регламент на основі старого, додавши пару нових статей. Але інші члени групи проголосували за прогресивніший проект, запропонований громадськими організаціями. Тому стратегію змінили, вирішивши, як можна довше «жити по-старому», тим часом підготувавши новий регламент із мінімальною кількістю «небезпечних» пунктів про відкритість. Подекуди, пропонований проект суперечать діючому законодавству.

І найбільшими «гальмами прогресу» робочої групи з регламенту стали представники БПП, «Опоблоку», «Батьківщини» і «Укропу». Якщо щодо перших двох політсил не було жодних ілюзій від початку, то решта напередодні виборів навіть підписали Меморандум про співпрацю з коаліцією «Прозорі Ради», в якому обіцяли сприяти імплементації чинних норм антикорупційного законодавства.

Від «Укропу» свій підпис ставив особисто Корбан, зробивши документ обов’язковим до виконання для всіх представників своєї партії. Тож позиція кіровоградського укропівця – це, швидше за все, його особиста ініціатива. Думки свого колишнього однопартійця-ударівця з БПП та ще давнішого однопартійця-регіонала з «Опоблоку» він, ясна річ, розуміє краще, ніж думки лідера власної партії.

Що ж стосується депутата від «Батьківщини», то хотілося б вірити, що він просто не розібрався, хоча насправді душею і всіма кінцівками за прозорість, відкритість та підзвітність. Проте, дивлячись на його шефа-підписанта, який нині очолив обласну раду і вже встиг ухвалити оновлену версію регламенту, втрачаєш увесь оптимізм.

Адже як можна оцінити схвалення 10-тисячного бар’єру підписантів для розгляду громадської петиції? Якщо врахувати, що бар’єр президентської, для всієї України – 25 тисяч, а наша область – одна з найменших? По-правді, цей бар’єр мав би бути не більшим від 1 тисячі підписів. Натомість, маємо чергову профанацію.

І це я мовчу про те, що деякі свої проекти рішень облрада на сайті взагалі не оприлюднювала, що, за законом, вже є приводом для скасування всього ухваленого.

Так чого ж боїться влада? Що громадськість нарешті почне користуватись законами, почне слідкувати за своїми обранцями і дізнається про їхні темні плани? Що народ більше не дасть красти? Що не вдасться «відбити» вкладене у виборчі кампанії?…
А може, той туалетний папір ніхто й не крав? Може, чиновники від страху просто почали частіше його використовувати?…

Одного разу під час розмови з відомим громадським діячом, екс-головою секретаріату президента Олегом Рибачуком, ми зачепили тему політичної корупції. Він сказав тоді буквально наступне:
“В Україні політична корупція – це норма життя. Я от згадую епізод, коли був у Канаді. Ця країна за населенням менша за Україну. Там є спеціальний комітет, ціла тисяча людей, який займається питанням виключно політичної корупції.
Голова комітету обирається на 8 років, а термін парламенту – 4 роки, тобто він абсолютно незалежний. І от там був випадок, коли на факті політичної корупції спіймали прем’єр-міністра, коли він для своєї партії використовував інформацію, яка була йому відома як прем’єру… То що ж говорити про Україну?”
З Рибачуком не посперечаєшся. В українців подив може викликати швидше поведінка канадських антикорупційників, ніж прем’єра.
Адже для нас це само собою зрозуміло – доступ до інформації, який людина отримує за посадою, буде нею використовуватись на власну користь. А політичною корупцією в нас вважаються лише продаж місць у виборчих списках чи продаж свого голосу народними обранцями за якусь законодавчу ініціативу.
Нещодавно в приміщенні Комітету з питань протидії та запобігання корупції Верховної Ради відбувся круглий стіл з питань важливості законодавства з політичного і виборчого фінансування політичних партій у запобіганні і протидії політичній корупції в Україні.
Передусім, обговорення стосувалось проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії корупції в Україні”. А сам законопроект, не зважаючи на гучну назву, яка охоплює широкий спектр політичної діяльності, стосується переважно питань фінансування політичних партій.
На круглому столі виступали народні депутати, представники АП та Мін’юсту, ОБСЄ та Ради Європи.
Експерти в один голос хвалили законодавчу ініціативу. Критика стосувалась виключно незначних нюансів законопроекту, які виявили Венеціанська комісія і ОБСЄ у своєму висновку. Власне, саме цей висновок і презентували поважні іноземні гості на зібранні у стінах українського парламенту.
Вставлю і своїх “п’ять копійок” в дискусію навколо змін до законодавства.
По-перше, прийняття даного законопроекту – це дійсно значний прогрес у формуванні політичної системи України. Законопроект передбачає державне фінансування партій і контроль за всіма партійними надходженнями. Його прийняття суттєво ускладнить вплив на політичні партії з боку олігархів. Однак, чи заблокує його?
Якби даний законопроект назвали, наприклад, “Про особливості фінансування політичних партій” – я аплодував би йому стоячи. Однак народні депутати наважились протидіяти політичній корупції, а вона аж ніяк не обмежується питанням фінансування. Цей законопроект дозволяє обмежити легальний зовнішній вплив, однак мало впливає на внутрішньо-партійні процеси.
До чого я веду? Який би двигун ви не поставили на свій автомобіль і яке б пальне не заливали до його баку – він не поїде зі спущеними шинами і розрядженим акумулятором.
Так само, щоб вирішити проблему політичної корупції в Україні, не достатньо врегулювати лише питання фінансування. Маємо визнати, що в Україні не працюють механізми внутрішньо-партійної демократії. Саме відсутність внутрішньо-партійної демократії не дозволяє рядовим членам партій ані вільно обирати керівництво, ані впливати на рішення і позицію власної політичної сили.
Саме внаслідок цього існує таке ганебне явище, як “партійна франшиза”, коли партійне керівництво розпродує місцеві партійні організації місцевим “грошовим мішкам”.
Це дозволяє партійним босам не радитись зі своїми членами, приймаючи принципові рішення про позицію партії щодо тих чи інших питань у парламенті або формату участі у виборах. Рядові партійці, ба й навіть народні депутати можуть дізнаватись про те чи інше рішення своєї партії з екранів телевізорів, а не з партійних заходів…
Чи гратиме роль процедура фінансування партійної організації, якщо процес купівлі-продажу партійних організацій чи політичної позиції політичної сили ніколи не проводиться через офіційні партійні рахунки? Вигодонабувачами завжди виступатимуть конкретні партійні боси.
Щоб запрацювали інструменти партійної демократії, відкритою для громади має бути не лише фінансова інформація, але вся інформація.
Перше, що необхідно відкрити партіям – це інформація про членів. Без адрес і інших персональних даних, але з прізвищами, іменами, фото, сканованою заявою про вступ, датою вступу, органом, який його приймав, та конкретним осередком, у якому стоїть на обліку.
Чому це так важливо? Тому що саме завдяки маніпуляціям з членами партій найчастіше призначають партійне керівництво осередків. Дана інформація, в більшості випадків, залишається невідомою для самих активістів, вона ніде не фіксується, окрім внутрішніх партійних органів. Ця можливість і дозволяє торгівлю парторганізаціями.
Друга необхідна річ – відкриті партійні заходи: збори та засідання керівних органів). У 99% випадків, на практиці вони не проводяться взагалі, а ті, що проводяться, як правило, просто не відповідають партійним статутам.
Учасникам не повідомляють заздалегідь про місце та час проведення, про порядок денний та про інші важливі речі. Партійні конференції, якщо й відбуваються – то суто у вигляді постановочних вистав. Таким чином, партійні активісти не мають змоги підготуватись до заходу і вплинути на його результат.
Третя річ – публічна фіксація і доступ до рішень партійних органів. Не багато партійних організацій взагалі заморочуються їх хоч би якось зберігати, а якщо це з якогось дива відбувається, то вони, залежно від ситуації, завжди може бути “відкориговане” у потрібному ракурсі заднім числом. Простіше кажучи – підроблене.
Тому навіть тих “спонсорів”, які вже заплатили за потрібне партійне рішення, можна легко “кинути”, якщо хтось заплатить більше. Тим же способом завжди можна “заднім числом” усунути будь-якого неугодного активіста.
Ось такі три прості зміни здатні вирішити глобальні питання партійної корупції в середині партійних організацій. Точніше – вони дадуть інструмент, яким зможе скористатись будь-який активіст, запустивши механізми партійної самоорганізації.
Кожній партії – по офіційному сайту! Приблизно таке гасло варто проголосити для народних обранців.
Саме відкритий доступ може стати запорукою оздоровлення української політичної системи.

Коррупция. Тысяча игл под кожей и выжигающий всё огонь. Под кожей народа, на её тонкой и хрупкой мечте.
У неё нет реальных преград или поводов быть иной – жестокая и циничная, она оставляет тебя ни с чем, вытряхивает последние монеты и улыбается безбожно, отвратительно, без любого стеснения греясь в объятиях чужих рук. Пухлых, покрытых золотой коркой и призрачными разводами крови. У этой дамы ведь совсем нет вкуса – лишь цепкий колкий взгляд и все твои деньги.

Мы говорим о коррупции каждый день, и в наших словах слишком много интерпретаций. Мы храним надежду на то, что всё изменится – она тысячей ранимых бабочек ускользает от нас. Мы храним надежду и молчим – в чужих руках всё больше чернящих хрустящих купюр, чернильных слитков золота. Золота, отлитого прямо по твоей душе. А ты уже и будто рад – тебя касаются обещания, пусть и лживые, но золотые. У тебя есть наивная надежда и повод терпеть это всё. В какой-то момент этого становится достаточно.

Неважно, вчера или завтра начнутся перемены – слишком глубоко, слишком липко засела эта жадная женщина в нас самих. Всё стало слишком привычно – тонкими руками мы разгребаем пыльную землю, а кто-то купается в океане и покупает очередной золотой унитаз на наши деньги. Так привычно, что уже даже не больно – не первое мы поколение, что познало такую радость, и далеко не последнее. Понимая и принимая это мы всё меньше принимаем реальных мер против коррупции, и всё больше иллюзорные законы «против» становятся на мнимой страже будущего.

Подумайте только, каким будет мир без коррупции? Хорошие дороги, развивающаяся наука, фармакология, тысяча спасённых жизней, рост зарплат и счастье… А ещё – неизвестность. Тяжкая и колючая, рождённая лишь из-за того, что мы не можем себе представить этот мир. Его для нас не существует. Он где-то за облаками, спрятанный в недосягаемой дали.

Не важно, как мы будем вдруг стараться – в конечном итоге всё и всегда имеет одинаковый конец. Не в нашу пользу.

http://galinfo.com.ua/articles/biznesimperiya_garbuza_220423.html?print
19 лютого 2016 18:00
Бізнес-імперія Гарбуза
“Розмова закінчена, – кричить Володимир Гарбуз. Він зривається із стільця та пробує вирвати у мене з рук диктофон. – Я не буду відповідати. Все. Не буду”. Так несподівано обірвалося інтерв’ю з людиною, яку встигли наректи громадським активістом в боротьбі за права перевізників та мешканців гірських районів Львівщини. Саме він очолює пікети під Львівською ОДА та міською радою, ще й є представником мітингувальників перед депутатами та чиновниками.

Ніщо не віщувало такої бурхливої миттєвої реакції Володимира Івановича. Він погодився дати інтерв’ю та призначив зустріч у кафе-барі, назва якого співпадає із його прізвищем – “Гарбуз”.
В минулому цей заклад опинився в епіцентрі скандалу – коли його керівництво провело реконструкцію кафе без дозволів міськради. А на фасаді “Гарбуза” з’явилися чудернацькі ковані композиції. Тоді Володимир Іванович запевняв журналістів, що не має жодного відношення до цього бізнесу – лише кілька місяців попрацював тут директором.
Неозброєним оком видно, що чоловік почувається у цьому закладі господарем. Тільки ми зайшли, як увесь персонал наввипередки почав припрошувати: “Володимире Івановичу те, Володимире Івановичу се, чого ж ви не попередили, що зайдете. А може поїсте, а може вип’єте, а може десерт”.
Йому відчиняють один зал, згодом проводять в інший – більш тепліший.
Володимиру Гарбузу – п’ятдесят чотири. Відчувається – звик керувати людьми. Відповідаючи на телефонні дзвінки, він чітко та коротко віддає команди своїм співрозмовникам.
“Я не маю ніякого відношення до пасажирських перевезень. Не маю ніяких бізнесів, не є директором чи засновником підприємств. Я тільки відстоюю права мешканців гірських районів”, – ще доволі спокійно розпочинає розмову пан Гарбуз.
За лічені хвилини він зірветься на нервовий крик – після того, як я попрошу пояснити, чому ПП “Транс-Спорт” порушує умови договорів і конкурсів, на які саме й погодилося.
Управлінські якості Володимир Гарбуз почав відшліфовувати на посаді керівника “Малого державного Турківського АТП № 14612”. Та справи, напевне, пішли недобре, бо підприємство було ліквідовано. Реєстрацію припинення юридичної особи провели у 2006 році. А правонаступником цього державного АТП стало приватне підприємство “Тур-Авто”. І перейняло на себе бізнес із пасажирських перевезень.
Між іншим, керівник ліквідованого державного АТП – Володимир Гарбуз – за дивним збігом обставин був серед співзасновників “Тур-Авто”. Разом із Світланою Палько.
“Вона мені не жінка, – уже на ходу, і вибігаючи з приміщення кричить Володимир Гарбуз. – Це моя колишня дружина. Я з нею не маю нічого спільного, бо розвівся ще 16 чи 17 років тому”.
Якщо вірити словам пана Гарбуза, із своєю дружиною він розлучився у 1998 або 1999 роках. І нічого спільного не має. Такий аргумент Володимира Івановича не витримує жодної критики. Адже у майбутні роки їх об’єднала не одна спільна бізнесова справа. Й об’єднує до сьогодні. Принаймні, згідно даних Єдиного державного реєстру.
До слова, Світлана Палько досі залишається співвласником “Тур-Авто”, іншим співвласником є Дума Оксана Ігорівна – донька колишнього начальника управління Укртрансінспекції Львівської області Думи І.М. За результатами виграних конкурсів, ця фірма має право здійснювати перевезення пасажирів 42-ма автобусами. Із них 26 автобусів мають кінцевою… стихійну зупинку неподалік приміського залізничного вокзалу. Саме ту, яку вимагають не переносити на автовокзал на вул. Стрийській перевізники-пікетувальники. Ті самі мітингувальники, що блокують своїми автобусами ЛОДА і міськраду. Пікетувальники, яких представляє Володимир Гарбуз.
Та це так – випадковість. До слова, найбільше впорядкування пасажирських перевезень у Львові вдарить по ПП “Транс-Спорт”. Адже саме це підприємство – у порівнянні із двома іншими пікетувальниками – є безумовним лідером за кількістю виграних конкурсів, за кількістю автобусів, якими має право обслуговувати маршрути, та за кількістю автобусів, які всупереч умовам договорів продовжують їхати в гірські райони із стихійної зупинки на приміському залізничному вокзалі.
За даними ЄДР, в минулому директором і співзасновником ПП “Транс-Спорт” був відомий борець за права мешканців сіл та селищ пан Гарбуз. Іншим співзасновником Світлана Палько.
За версією Володимира Івановича, вони розлучилися дуже давно. Однак за даними реєстру чітко прослідковується, як “колишнє” подружжя розвивало не один спільний бізнес.
До слова, нині єдиним власником ПП “Транс-Спорт” залишається Світлана Палько.
Володимир Гарбуз заснував і був директором і ПП “Авто-Стар”. Нині у реєстрі фігурує лише один власник – уже знайома нам Світлана Палько.
Пан Гарбуз та пані Палько заснували також і ПП “V I V”. У видах діяльності – і оптова торгівля, і ресторани, і готелі. Юридична адреса – Старий Самбір, Вітовського, 45. Тут же ж і “Авто-Стар”. Раніше, за цією ж адресою було зареєстровано ще і “Львівську обласну асоціацію перевізників автомобільного транспорту”. Пан Гарбуз встиг покерувати і нею. Стає зрозумілим, чому Асоціація відстоювала інтереси ПП “Транс-Спорт” у судах, а нині підтримує перевізників-пікетувальників.
Володимир Гарбуз, традиційно, уже не є серед засновників ПП “V I V”. А от Світлана Палько і далі співвласник.
Їй належить і ПП “Сколе-Авто”, і ТзОВ “ПАЛ-МАКС”. Між іншим, згідно із даними реєстру, на останній фірмі станом на 18 грудня 2015 року директором є… Володимир Гарбуз.
На цю ж дату пан Гарбуз значиться керівником і підписантом Львівської обласної організації “Всестильова федерація бойових мистецтв та спорту”. Іншим підписантом вказано… Світлану Палько.
Пані Палько є також співвласником ПП “АС-Авто-Транс” та ТзОВ “АС-Авто-Транс-Сервіс”.
У численних витягах із ЄДР усіх перелічених організацій поряд із прізвищем Палько зазначено і її адресу. Цю ж саму адресу вказував у реєстраційних документах і пан Гарбуз.
Підсумовуючи. Напевне Володимир Іванович не знає, що це таке – чудесний Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Бо не розповідав би тоді, що із Світланою Палько “не маю нічого спільного, бо розвівся ще 16 чи 17 років тому”.
А тепер про головне. Чому бізнес оформлено на Світлану Палько, а Володимир Гарбуз вийшов із співвласників усіх фірм? Одним із можливих пояснень є його похід у велику політику. Так у 2009 Володимира Івановича обирають до політради Львівської обласної організації політичної партії “Єдиний центр”. У той час лідер цієї партії – Віктор Балога – керує Секретаріатом президента Віктора Ющенка. На початку того ж 2009 року запалала владна зірка пана Гарбуза. Його призначають в Львівську облдержадміністрацію заступником начальника головного управління промисловості. А вже за кілька місяців він стає начальником управління транспорту та зв’язку ЛОДА. Ключовим для приміських та міжміських автобусних перевезень управлінням області Гарбуз керував до літа 2010-ого.
Тож стає зрозуміло, чому Володимир Іванович вийшов із засновників усіх своїх сімейних фірм-перевізників. Як-не-як, а головний транспортник області.
В часи управління Гарбузом транспортною галуззю ПП “Транс-Спорт”, уже оформлене на його колишню дружину, успішно здобувало перемоги на конкурсах на приміські та міжміські маршрути. Конкурсах, які організовувала ЛОДА.
Інший момент – за минулі роки фірми, де власником чи співвласником є Світлана Палько,отримали аж 12 автостанції Львівської області і Львова. ак АС-3 на вулиці Пулюя належить ПП “АС-Авто-Транс”. За дивним збігом обставин, саме на цій автостанції вимагають нинішні перевізники-пікетувальники зробити кінцеву зупинку приміських та міжміських маршрутів.
Тобто прикриваючись захистом прав мешканців гірських районів, пан Гарбуз шляхом пікетів та блокувань облдержадміністрації та міської ради хоче добитися, аби маршрути ПП “Транс-Спорт” стартували не з автовокзалу на Стрийській, а з АС-3. І де ж тут захист прав пасажирів? Вибачте, це ж банальне бажання аби заробітки із станційного збору, який включається у вартість квитка проданого у касі залишити в кишенях фірми, співвласником якої є Світлана Палько. А розмови про захист інтересів пасажирів – це “розвод для лохів”.
Ще більшими нісенітницями є гучні заяви пана Гарбуза, що львівська міська влада та мер Андрій Садовий утискають перевізників-пікетувальників і ставлять їх в нерівні умови з іншими. І ось чому. Курсує у Львові маршрут № 114 “р-к. Південний – Сороки Львівські”. Як пам’ятаємо, у 2012 році в місті було запроваджено нову транспортну схему. Майже усі маршрути позмінювали, для міських автобусів закрили центральну частину і пустили їх в об’їзд. Показово, що одним із небагатьох маршрутів, який фактично не зазнав змін і далі їздить через центральну частину міста, є колишній № 14. А нині № 114. І найголовніше – конкурс на право перевезень пасажирів на цьому маршруті задовго до запровадження нової транспортної схеми виграло ПП “Транс-Спорт”. Як ви гадаєте – це переслідування перевізника чи навпаки – надання йому преференцій перед іншими?
Інша цікава деталь – на міських виборах-2015 кандидатом у депутати до Старосамбірської районної ради був Микола Москаленко. Це працівник ПП “Транс-Спорт”. Він начальник місцевої автостанції, яка належить фірмі Світлани Палько. Та що цікаво: висунула в депутати начальника із “Транс-Спорту” політична партія “Об’єднання ”Самопоміч”. Лідером якої є Андрій Садовий.
Із командою львівського мера у Володимира Гарбуза давні стосунки. У минулому він разом із Русланом Сидоровичем входив у першу п’ятірку виборчого списку “Єдиного центру” на виборах до львівської міськради. Руслан Сидорович згодом був обраний народним депутатом України від “Самопомочі”. Він син Михайла Сидоровича, КОЛИШНЬОГО керівника львівського комунального АТП №1 і за сумісництвом депутата обласної ради Львівщини від цієї ж партії.
Отже, щось Володимир Гарбуз наплутав із твердженнями, що міська влада із мером Садовим утискають права ПП “Транс-Спорт”.
І насамкінець – про кафе-бар “Гарбуз”, від причетності до якого Володимир Іванович кілька років тому ну дуже відхрещувався перед журналістами. І вкотре обдурив.
Ми розшукали цікавий документ – рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2012 року. Виявляється ТзОВ “ПАЛ-МАКС” було втягнуто у доволі “темну” історію та судилося з людьми за нежитлові приміщення кафе-бару “Гарбуз”. І рішенням суду за “ПАЛ-МАКС” визнано право приватної власності на цих 316, 2 метрів квадратних неподалік центру міста. За тим самим ТзОВ “ПАЛ-МАКС”, єдиним власником якого є Світлана Палько. А директором станом на 18 грудня 2015 року продовжує рахуватися Володимир Гарбуз.
… Із інтерв’ю Володимир Гарбуз втік, і не виявив бажання відповідати на запитання. Автор намагався отримати коментарі й від Світлани Палько. Однак директор її ПП “Транс-Спорт” Віктор Мадей відмовився повідомити номер телефону власниці фірми чи будь які інші контакти.
PS.
Станом на зараз ситуація, яка була предметом страйків, не змінилася. Було рішення сесії Львівської обласної ради щодо перенесення дразливих напрямків на АВ “Двірцевий” (щоправда, рішення було лише рекомендацією). Тим часом перевізники й далі незмінно їздять “від бордюра”, не погодившись ані на автовокзал поблизу двірця, ані на Стрийській. А від “бордюра” – контролю нуль…
Тарас Зозулінський.

Запрет свободы слова – это прах мыслителя, развеянный над лугом, где пасется стадо баранов. Это ветер, который бьет в спину мудреца, стоящего на краю пропасти; это камни, падающие из-под его ног в бездну.

Это убийство. Это распятие для человека, нашедшего, ищущего себя, единственной целью жизни которого является самовыражение.

Это самоубийство. Это страх грешника посмотреть на свою душу. Это трепет перед мыслью о раскрытии тайны. Это отказ обреченного от помощи. Общество, в котором есть ограничения на мысли, идеи и знание никогда не станет на путь освобождения и просветления.

Победа глупости над мыслью – это радость плененной птицы.
Победа страха над знанием – это вечность, в которой тени испорченных душ пытаются затмить бледные следы стоп зари.